zustrich chichikova z novosibirskim u traktiri analiz epizodu iz glavi 4 pershogo tomu poemi n v gogolya mertvi dushi gogol mikola - Шкільний Всесвіт

У кожного художника є утвір, що він уважає головною справою свого життя, у яке він вклав самі заповітні, таємні думи, все своє серце. Такою головною справою Н. В. Гоголя з’явилася поема «Мертві душі». Його письменницька біографія тривала двадцять три роки. З них біля сімнадцяти років були віддані роботі над «Мертвими душами». Бєлінський назвав поему Гоголя «утвором, глибоким по думці, соціальним, суспільним і історичним». Із приголомшливою глибиною Гоголь зображує сіру прозаїчну обстановку поміщицької Росії, її вбогість і відсталість. Його образи відрізняються глибокою типізацією і є правдивим узагальненням суспільних і психологічних пороків, що заслуговують викриття скрізь, де вони тільки виявляються. Разом з тим Гоголь сам чудово почував загальнолюдську широту створених їм типів. Так, представивши Ноздрева, він писав: «Ноздрев довго не виведеться з миру. Він скрізь між нами й, може бути, тільки ходить в іншому каптані».

Знайомство Чичикова з Новосибірським відбувається на обіді в прокурора. Уже тоді Ноздрев уразив Чичикова своїм фамільярним обігом, «у кілька мінут зійшовся з ним на таку коротку ногу, що почав говорити «ти», хоча, втім, він, зі своєї сторони, не подав до того ніякого приводу». Відновляється знайомство випадкове — у трактирі. Чичиков ненадовго затримався в трактирі по дорозі до поміщика Собакевичу. Оглядівшись у трактирі, Чичиков замовив собі на обід поросяти із хріном і сметаною. Під час трапези він вів неквапливу розмову з жінкою, що прислужувала йому. Почувши стукіт коліс екіпажа, що під’їхав, Чичиков виглянув у вікно й побачив двох чоловіків, що вилазять із екіпажа. Один з них виявився знаком Чичикову. Це був місцевий поміщик Ноздрев. Зовнішність його була примітна: «Це був середнього росту, дуже непогано складений молодець із повними рум’яними щоками, з білими, як сніг, зубами й чорними, як смоль, бакенбардами. Свіжий він був, як кров з молоком; здоров’я, здавалося, так і пирскало з особи його». Ноздрев має завидне здоров’я й вражає нестримною енергією. Ще не встигши ввійти в кімнату, він скинув з голови на стіл свій картуз, молодцювато скуйовдивши рукою свої чорні густі волосся. Всі фарби особи дуже ярки, але Гоголь надає вигляду Ноздрева щось ярмаркове, пестровато — нахабне, хвалькувате: «Дивитеся, який я молодець!» Невтримна енергія як би «підбурює» Ноздрева затівати «історії» і бути «багатобічною людиною, тобто людиною на всі руки. У ту ж мінуту він пропонував вам їхати, куди завгодно, хоч на край світла, увійти в яке хочете підприємство, міняти все, що не є, на все, що хочете». Побачивши Чичикова в трактирі, Ноздрев зрадів йому, став називати його братом, докладно розповідати про свої пригоди. Виявляється, він тільки що з ярмарку, де встиг «продутися в порох». Вражає його неймовірна балакучість, сумбурність думок. Ставлячи запитання, він не вислухує відповідь і продовжує розповідати про себе. Помітимо, що в трактирі Ноздрев майже увесь час говорить один, не даючи слова вставити приголомшеним потоком небилиць співрозмовникам. Так, вражає уяву кількість випитих їм пляшок шампанського — їх сімнадцять. Усе в ньому зосереджено на одному — залучити до себе увага співрозмовника, змусити захоплюватися всім, що він говорить і робить. Але за цією невгамовною енергією й псевдодеятельностью криється невтримне марнотратство, бажання пожити собі на втіху. Згадуючи про те, як вигідно вдалося йому продати все привезене із села, він у той же час не може розплатитися в трактирі за чарку горілки. Деяка частка хвастощів звучать у його словах: «Ну, брат, якби ти знав, як я продувся! Чи повіриш, що не тільки убухал чотирьох рисаків — просто все спустив». Всю свою разючу енергію Ноздрев витрачає на скандальні історії, на хвалькувату балаканину, на гру з карти й крутійство, на «страстишку напаскудити ближньому». Гоголь постійно підкреслює безцільність всіх його дій, порожнечу й обмеженість інтересів

Бажаючи переконати співрозмовника в правоті своїх вигаданих історій, Ноздрев гарячиться, сперечається, заставляється. Так, своєму зятеві Мижуеву він пропонує віддати рушницю, куплена в місті, якщо виявиться, що він не вип’є сімнадцять пляшок шампанського. Чичикову Ноздрев показує щеняти, заздалегідь попереджаючи, що не віддасть його за десять тисяч, хоча це щеня й даром не потрібний Чичикову.

Ноздрев любить насамперед себе, а тому не розбирається в навколишніх його людях. Його характеристики поверхневі й упереджені. Собакевич для нього — «жидомор», тому що в нього не знайдеш «банчишку й добру пляшку якого — небудь бонбона». А от поручик Кувшинников — премила людина, тому що за всією формою гуляла. Коли ж Ноздреву доводиться зштовхнутися з небажанням розділити його смак, він жахливо гнівається. От чому від фамільярного «брат Чичиков» до презирливого «фитюк» у нього недалеко.

Малюючи портрети й характери своїх героїв, Гоголь у кожному підкреслює якусь рису зовнішнього вигляду й поводження, що розкриває внутрішній зміст. Безгосподарного поміщика Данилова поміняє дріб’язкова скнара Коробочка, безладного марнотратника життя Ноздрева скупий Собакевич. Завершує цю галерею поміщиків Плюшкин — скнара, доведший свій маєток і селян до повного руйнування. Але є й щось загальне, що ріднить цих різних на перший погляд людей. Це звичка жити за рахунок кріпосного селянства, відсутність яких — небудь високих ідейних спонукань, обмеженість інтересів, грубий егоїзм, відсутність суспільної діяльності. Так дивився на них і самого Гоголя. «Будьте не мертві, а живі душі», — писав він поміщикам — дворянам

Майстерність Гоголя в поемі «Мертві душі» виявилося в багатстві мови. Одне із самих прекрасних досягнень мистецтва Гоголя — слово. Мало хто з російських письменників володів настільки зовсім магією слова, мистецтвом словесного живопису, як Гоголь. Внутрішній мир героїв розкривається не тільки в їхньому зовнішньому портреті, у їхньому способі мислення, у їхньому відношенні до людей і до самих себе, але й у мові. Характер Ноздрева буде змальований неповно, якщо не сказати про особливості його мови. Мова героя буяє грубостями, засмічений до надзвичайності те перекрученими іноземними словами (перебуваєш в емпіреях, пляшка бонбона), те придуманими, безглуздими вираженнями й лайками, начебто фитюк, свинтус, жидомор, бестія й др.

Прилучення до художнього миру Гоголя — складний процес. Кожне покоління не тільки заново прочитує класика, але й збагачує його своїм історичним досвідом, що безупинно розвивається. У цьому складається таємниця нев’янучої сили й краси художньої спадщини. Художній мир Гоголя — це живе джерело поезії, от уже протягом більше полуторастолетия двигающий уперед духовне життя багатьох людей