zusillya ye neobxidna umova moralnogo vdoskonalyuvannya tolstoj tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

Сенс життя… Ми часто замислюємося над тим, що може бути сенсом життя. Гроші, слава, кар’єра, діти, любов, ненависть. А може бути, і немає його, цього сенсу життя. Нелегкий шлях моральних шукань кожного з нас. Деякі люди розуміють, у чому сенс життя і як і чим треба жити, тільки на смертному одрі. Те ж саме відбулося й із князем Андрієм Болконским, самим, на мій погляд, яскравим героєм роману Л. Н. Толстого «Війна й мир».

Уперше ми зустрічаємося із князем Андрієм на вечорі в салоні Ганни Павлівни Шерер. Князь Андрій різко відрізняється від всіх присутніх тут. У ньому немає нещирості, лицемірства, так властивому вищому світлу. У його погляді є тільки щось нудьгуюче, «все колишнє у вітальні не тільки були знайомі, але вже набридли йому так, що й дивитися на них, і слухати їх йому було дуже нудно». Але найбільше йому набридла його дружина Ліда. Він нехтує лицемірство, ощадливість, неприродність вищого світла. А Ліда постійно нагадує йому про вище суспільство, що він так ненавидить. «Чого б я не дав тепер, щоб не бути одруженим!» — викликує князь Андрій

Саме для того, щоб утекти від цього обридлого життя, Андрій хоче йти на війну. Але це тільки частина причини. Основна причина — це спрага слави, такий же, який домігся Наполеон. Наполеон затьмарив розум князя Андрія. Андрій будував честолюбні плани із приводу своєї слави. У них він представляв себе рятівником російської армії, російського народу. Але після паніки й плутанини, що була після Шенерабенского бою, усе виявився не таким вуж героїчним, як йому мріялося

У бої в Аустерлица князя Андрія знову відвідують честолюбні пориви. Доля йому представила випадок показати себе. Рішуча мінута наступила! Болконский підхопив прапор з рук убитого солдата й повів батальйон в атаку: «Ура! — закричав князь Андрій, тільки — но втримуючи в руках важкий прапор, і побіг уперед з безсумнівною впевненістю, що весь батальйон побіжить за ним». Смерть, рани, особисте життя — усе відійшло на другий план. Спереду — тільки герой, князь Андрій, і його подвиг, що (як він мріяв) ніколи не забудуться

И тільки поранення допомогло зрозуміти, як він помилявся. Лише високе аустерлицкое небо із сірими непоказними хмарами змусило його відчути свою незначність перед вічністю. «Так! Все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба». До такого висновку прийшов князь Андрій. І навіть Наполеон, яким так захоплювався Болконский, здався йому незначним на тлі цього високого неба. Старанно возводимые ідеали звалилися за одна мить

Після поранення князь Андрій вернувся додому й звернув свої думки до вічності й любові. Болконский дійшов висновку, що людина, немов дерево, повинен доживати своє століття терпляче й неметушливо. Головне — не приносити нікому зла й не вимагати до себе участі. Саме в цей момент життя князя Андрія круто змінилася: він зустрів Наташу Ростову й закохався в неї. Завдяки Наташе він продовжує жити й, здається, от — от доторкнеться до щастя. Але раптом відбувається те, що князь Андрій не може простити Наташе, — зрада

Саме зрада Наташи спонукує Болконского знову піти на війну, і під час Бородінського бою він знову одержує поранення, цього разу серйозне. І в цьому винувата його надмірна гордість. Коли граната впала біля нього, він не ліг на землю, тому що думав, що покаже неправильний приклад іншим офіцерам. «Невже це смерть?» Він думав це й разом з тим пам’ятав про те, що на нього дивляться. Гордість не дала йому врятувати себе. Князь Андрій був поранений вживот.

И в мінуту страждання йому відкрилося всі, чого він раніше не розумів. «Щось було в цьому житті, чого я не розумів…» — думав Болконский. Тоді він зрозумів, за що і як Бог любить людей. І він, князь Андрій, теж любить їх всіх, не розділяючи на близькі й ворогів. «Жаль, любов до братів, до люблячої, любов до ненавидящим нас, любов до ворогів, так, та любов, що проповідував Бог на землі, який мене вчила князівна Марья і якої я не розумів; от від чого мені шкода було життя, от воно те, що ще залишилося мені, коли б я був живий. Але тепер уже пізно. Я знаю це!» — такі думки князя Андрія

Андрій Болконский усе випробував у своєму житті й довідався все, що можна, і далі його життя було б безглузде. І такій людині нічого не залишалося, крім як умерти. І він умер, але в наших серцях він залишиться назавжди. «Люди як ріки: вода у всіх однакова й скрізь та сама, але кожна ріка буває те вузька, те швидка, те широка, те тиха, те холодна, те мутна, те тепла. Так і люди. Кожна людина носить у собі зачатки всіх властивостей людських і іноді проявляє одні, іноді інші й буває часто зовсім не схожий на себе, залишаючись усе тим часом одним і самим собою», — писав Л. Н. Толстой