«Зображувана Жуковським природа — романтична природа, що дихає таинственною жизнию душі й серця…» (По ліриці Жуковського) — Жуковський Василь | Бібліотека української мови та літератури

Василь Андрійович Жуковський — родоначальник російського романтизму, чудовий ліричний поет. Його поезія у відомій мері те саме що музиці й, мабуть, ніхто їхніх російських поетів не був пов’язаний з нею настільки органічно.

Велика кількість своїх віршів поет присвятила темі природи, але за пейзажними замальовками ховається щось більше. Звернемося до вірша «Море» (1822). Тут пейзаж здається дивним, у ньому немає конкретики. Читач бачить безмовне море й світле небо, що сусідить із темними хмарами. Ліричний герой зачарований зміною, що відбувається в природних стихіях. За прекрасним пейзажем ховається іносказання. Море близько стану поета, його душі. Море, на його думку, намагається звільнитися від «земної неволі», море не є символом волі, воно персоніфікує собою полон, сум, тугу

Своєрідним маніфестом Жуковського як поета — романтика, що розкриває його эстетические й філософські погляди, є вірш «Невимовне». У ньому пояснюється погляд на природу романтичного натхнення й філософія мистецтва слова. Ліричний герой вірша прагне до краси, що вислизає. Поетичне пізнання відбувається шляхом відкриття «нескінченного» в «кінцевому» за допомогою виявлення прекрасного в будь — якому предметі; будь те річ, людина, тварина або пейзаж. Природа споконвічно одушевлена присутністю «Творця в созданьи». Поет прагне злитися із природою, уподібнитися їй, щоб «природи чудові созданья» перетворити у своїй душі, але він неспроможний:

Хочемо прекрасне в польоті удержати,

Ненареченнному хочемо назву дати,

И знесилено мовчить мистецтво…

Перед ліричним героєм на мить є божественне світло, як тільки для того, щоб підтвердити своє існування, Описати це чудо не можливо, звідси й з’являється епітет «невимовне».

Який для них мова? Горі душу летить,

Все неосяжне в єдиний подих тісниться,

И лише мовчання зрозуміло говорить

Виходить, що описуючи природу, поет передає невловимі рухи душі, намагається відкрити таємницю природи, але це виявляється неможливим

У Жуковського пейзаж пов’язаний з конкретним психологічним станом. Пейзаж і переживання зливаються в одне. От, наприклад, в елегії «Вечір» зображуваний пейзаж можна назвати пейзажем душі: поетові «приємна» «тиха гармонія» струмка, «кучерявого по світлому піску». Ліричні почуття, які прокидаються в поеті, співзвучні творчій силі природи. У такий спосіб установлюється кревний зв’язок між душею поета й душею природи