znajti svoyu dorogu dovidatisya svoye misce u comu vse dlya lyudini ce dlya nogo zrobitisya soboyu byelinskij gorkij maksim - Шкільний Всесвіт

«Довідатися своє місце» у житті хочеться кожній людині незалежно від його підлоги, соціального стану, національності, епохи. Багато письменників були зацікавлені цією темою й у своїх добутках показували таких людей, людей, які не можуть «знайти свою дорогу», не можуть «зробитися собою». Такий, наприклад, Коновалів, з однойменної розповіді М. Горького

«Коновалів» — один з ранніх добутків М. Горького. Розповідь була написана в 1896 р., коли у творчості письменника велике місце займала тема босякування. В 90 — е рр. ХIХ в. збільшилася кількість безробітних, приречених на голод і вбогість людей. Багато письменників звернули стягнення на це явище. Вони зображували безробітних як слабких істот, що дійшли до останньої стадії падіння

Зовсім по — іншому глянув на босяків Горький. У них він побачив сильних духом людей, яким просто стало тісно й задушливо в умовах спокійного, розміряного життя і які пішли в нетрі або відправилися мандрувати, відкриваючи для себе нові міста й заводячи нові знайомства. Завдяки Горькому раніше зневажувані «голоштанники» придбали надзвичайну популярність. Тепер їх стали називати «горьковскими типами». Чим же так зацікавили персонажі Горького?

По — перше, босяки в його добутках — люди неспокійні, «выламывающиеся» з нормального життя, постійно шукаюче своє місце, але не здатні його знайти. По — друге, кожний персонаж Горького має свій індивідуальний характер, відрізняється від інших чимсь особливим і що запам’ятовується. По — третє, у добутках письменника присутній герой — оповідач, що спілкується з босяками й висловлює свою думку оних.

В «Коновалове» оповідач багато в чому схожий з автором добутку. Його також кличуть Максим, він так само, як і Горький, працював в 1885 — 1886 р. помічником у пекарні. Там письменник і знайомиться з Коноваловым, бурлакою, п’яницею, але в той же час доброю й чималою людиною. Все лихо Коновалова, по його власних словах, у тім, що він не може знайти опори в житті, якоїсь «жарту», що допомогла б йому жити. «…Я, наприклад, — що таке?» — запитував себе Коновалів. Але відразу сам відповідав: «Босяк, Галах, п’яниця й торкнута людина. Життя в мене без усякого виправдання

Навіщо я живу на землі й кому я на ній потрібний, коли подивитися? Ні кута свого, ні дружини, ні дітей, і ні до чого цього навіть і полювання немає. Живу, тужу… Навіщо? Невідомо. Внутрішнього шляху в мене немає (…). Отакої іскорки в душі немає… сили, чи що? Ну немає в мені однієї штуки — і всі отут! (…). От я й живу й цю штуку шукаю й тужу за нею, а що вона таке є — це мені невідомо…» За словами Коновалова, ніхто, крім нього, не винуватий у тім, що він п’є: ні середовище, ні уряд, ні які — небудь інші зовнішні обставини. «Хто винуватий, що я п’ю? Павелка, брат мій, не п’є — у Пермі в нього своя пекарня

А я от працюю краще його — однак бурлака й п’яниця, і більше немає мені ні звання, ні частки… Але ж ми однієї матері діти! Він ще моложе мене. Виходить — у мені самому щось негаразд…» Коновалів уважав, що людина може тільки в тому випадку встояти на ногах, якщо він знайшов свою точку опори. «Знайди свою крапку й уприся!» — відповідає він Максимові на питання, як не скотитися на дно життя й не втратити себе. Але цю саму крапку Коновалів ніяк не може знайти. Тому він і тужить, і п’є, і не може довго всидіти на одному місці. По натурі він дуже добра людина

Це видно по тому, як він піклується про повію Капітоліні, намагаючись повернути її до нормального життя, по тому, як він переживає за літературних персонажів, плачучи й рвучи на собі волосся. Але, незважаючи на його доброту, на любов до людей, Коновалів ні до кого не привязывается, не має друзів і не бажає заводити родину. Коновалів намальований Горьким як російський богатир: сильний, спритний, «справжній слов’янин». Але в душі він слабка й ранима людина. Коновалів закінчує життя самогубством, так і не знайшовши своєї «стежки», не знайшовши своєї «точки опори».

Оповідач наприкінці оповідання пише: «Я думав, що Коновалів змінився від бродячого життя, що нарости туги (…) злетіли з його (…), але тон його останньої фрази відновив переді мною приятеля всі тим же шукаючим своєї «крапки» людиною, яким я його знав. Усе та ж іржа здивування перед життям і отрута дум про неї роз’їдали могутню фігуру, породжену, до її нещастя, із чуйним серцем. Таких «замислених» людей багато в російському житті, і всі вони більше нещасні, чим хто — небудь, тому що вага їхніх дум збільшена сліпотою їхнього розуму (…)». За словами Максима, у Росії багато таких людей, як Коновалів, нещасних від того, що вони не можуть знайти собі місце в житті. Так є чи вихід з такого положення?

Горький не відповідає нам на це питання, тому що завершує своя розповідь сумно. Капітоліна, не знайшовши своєї опори, повернулася до колишньої роботи, ставши повією й п’яницею. Коновалів повісився. Але ясно одне, що людина завжди буде нещасливий, не довідавшись свого призначення й не знайшовши свого місця вжизни.