zmist satiri mixajla bulgakova na prikladi povesti sobache serce i romanu majster i margarita bulgakov - Шкільний Всесвіт

Російська лінія літературної сатири, до якої можуть бути прилічені в XIX столітті Н. В. Гоголь, М. Е. Салтиков — Щедрін, А. П. Чехов, в XX столітті — А. Аверченко, М. Зощенко, В. Войнович і інші, характеризується масштабним осмисленням сутності людського буття. Письменники цієї категорії, використовуючи прийоми, в інших обставинах заставляющие читача сміятися, зображують ними самими відчувається трагедию, що життя

М. Булгаков — не сатирик у чистому виді. Жанр сатири, у якому написане «Собаче серце», припускає показ у смішному виді чогось зовсім не смішного в реальності. Це фантастичний добуток, що обрисував происходящее в Росії після революції 1917 року як ознака Апокаліпсиса, що наближається, виявилося настільки злободенним, що надруковано було лише через десятиліття після смерті автора

Комічне — обов’язкова приналежність навіть таких аж ніяк не смішних творів Булгакова, як п’єса «Біг» і роман «Майстер і Маргарита», що дає можливість авторові, що дозволив читачеві розсміятися, змусити його заплакати на піку сміху. Комічне в цих добутках — тільки дуже тонкий верхній шар, що ледве прикриває трагедію, що рветься назовні. «Собаче серце» щодо цього книга дуже характерна. У повісті співвідношення смішного й трагічного дуже нерівномірно, оскільки до першого ставиться незначна частина зовнішньої, событийной лінії. Всі інші грані — пріоритет другого

Доля будинку в Обуховом провулку співвідноситься з долею Росії. «Пропав будинок», — говорить професор Преображенський після вселення в його будинок жилтоварищей. Те ж міг би сказати Булгаков (і говорив) про Росію після захоплення влади більшовиками. Безглуздо виглядають, невиховані й практично незнайомі з культурою чоловіка й жінка, на жінку не схожа, читачеві спочатку можуть здатися смішними. Але саме вони виявляються прибульцями царства Тьми, що вносять дискомфорт у буття не тільки професора; саме вони на чолі зі Швондером «виховують» у Кульці Шарикова й рекомендують його на державну службу

Протистояння Преображенського й Швондера можна розглядати не тільки як відносини між інтелігентом і новою владою. Головне те, що зіштовхуються культура й антикультура, духовність і антидуховність, і минаючий між ними безкровний (поки) двобій не вирішується на користь першого, у боротьбі Світла й Тьми відсутній життєстверджуючий фінал

Немає нічого смішного й в образі новозробленої людини Шарикова (за винятком, може бути, відтінку цього смішного в пихаті й самовозвеличивающих внутрішніх монологах Кульки), тому що над каліцтвом — духовн і тілесним — сміятися може тільки той, хто їм же й відзначений. Це отталкивающе — несимпатичний образ, але Кульок сам по собі носієм зла не є. Тільки виявившись полем того самого бою Тьми й Світла за його душу, він, зрештою, стає рупором ідей Швондера — більшовиків — Сатани. Аналогічна тема присутня в «Майстру й Маргариті», де на сцену виходить уже сам Владар Тьми, на якому для читача вже немає ніякої маски. Але схований за безліччю з них для героїв роману, вона і його слуги багатьох ставлять у смішне положення, дозволяючи оглянути іншим (у тому числі й читачеві) всі людські й суспільні пороки (подання у Вар’єте й інші ситуації). Лише у випадку з Іваном Бездомним безглузді й жахливі події сприяють очищенню внутрішнього миру поета від наносного й дають йому можливість наблизитися до збагнення щирого

Таким чином, ми бачимо, що сполучення комічного й трагічного у творах Булгакова, залишаючись у струмені російської літературної сатири, має важливу для їхнього розуміння особливість: змішання смішного й смутного в событийном плані (навіть не для занадто досвідченого й уважного читача) показує найглибшу трагедію, що осмислюється в плані внутрішньому