В 1836 р. комедія Н. В. Гоголя «Ревізор» уперше з’явилася на сцені Александринского театру. Російське суспільство прийшло в замішання, на особі кожного глядача після перегляду п’єси відбивалося здивування: усе знайшли «Ревізор» чимсь несподіваним, не відомим раніше.

На не тільки глядачі були здивовані: актори також побачили зовсім нових персонажів і перебували в розгубленості, не знаючи, як їх грати. Дійсно, «Ревізор» помітно відрізнявся від численних мелодрам і водевілів, що заполоняла сцени театрів того часу. Але, внаслідок своєї несхожості на звичні добутки, комедія й не сприймалася так, як задумав Гоголь. Він був засмучений і, до деякої міри, розчарований зробленим ефектом, реакцією глядачів на його п’єсу. Він не раз зауважував, що «Ревізор», що зібрав у собі всі негативні явища сучасного життя, повинен стати своєрідним «ліками»: люди, побачивши на сцені героїв, можливо, довідаються в них себе або хоча б окремі свої риси й ще в стінах театру задумаються про цьому, а, придя додому, вирішать виправитися, почати нове життя

Але цього Гоголь не домігся. Актори зробили з героїв карикатури, а Хлестаков, якого він по праву назвав самим складним характером, вийшов пересічним хвальком і брехуном, традиційним «водевільним пустуном». Досягти вдалося тільки одного — сміху в залі; але викликаний сміх був не тими причинами, на які розраховував автор. Глядачі глузували з комічних героїв, їхніми дурними репліками, діями, вираженнями осіб і т.д. Безсумнівно, це смішно, але не є тим, на що був спрямований основний удар іронії Гоголя. Віддаючи данину традиційним водевілям, він використовував в «Ревізорі» характерні для них прийоми, сцени, комізм яких розрахований на безглуздий сміх, а не на розуміння їх глибокої йдемо. Проте, їхня поява цілком виправдана: вони відбивають характери героїв і тому типові для них

Для того щоб глядач засміявся, Гоголь використовував два способи. Один з них має на увазі розуміння характерів героїв, і із цієї сторони «Ревізор» — комедія характерів; з іншого боку, для зображення цих самих характерів Гоголь змушує їхніх власників проробляти несподівані, дурні речі, виявлятися в смішних положеннях — це комедія ситуацій

Останній спосіб більше ясний; одним з його варіантів було використання «грубої коміки», зрозумілої кожному, і тому не варто ламати голову, ища в падіннях і заїкуватостях якийсь таємний задум автора. Всі ці ситуації служать лише для розуміння, як поводиться той або інший герой у тім або іншому випадку. Не можна не посміхнутися, бачачи, як Городничий, хвилюючись і метушачись, перебуваючи, так сказати, у стані афекту від звістки про прибуття ревізора, намагається надягти замість капелюха паперовий футляр; сміється глядач і над сценою читання Ганною Андріївною записки від чоловіка із вказівками про готування до зустрічі «ревізора» упереміш зі згадуванням про солоні огірки й ікру, і над тим, як від поздоровлень дружини Городничего зіштовхуються чолами Бобчинский і Добчинский.

Все це елементи «грубої коміки». Для того щоб актор правильно зобразив вираження особи й характер рухів персонажа, у комедії присутні ремарки, які, варто помітити, у значній мірі беруть участь у створенні специфічної атмосфери комічності. Так, блискуча оцінка дана повітовому лікареві Гибнеру, що «видає звук, почасти схожий на букву й і трохи на е». Гоголеві вдалося кількома словами точно охарактеризувати медичну «допомогу», надавану в деяких повітові (та й не тільки) містах: чим може допомогти лікар, що не говорить і не розуміючий по — російському?

Не менш чудова мова Хлестакова в сцені його розмови з Осипом із приводу обіду: спочатку він «говорить голосним і рішучим голосом», потім «голосним, але не настільки рішучим», а закінчує «голосом зовсім не рішучим і не голосним, дуже близьким до прохання».

Те, що Гоголь надавав великого значення мови й інтонації героїв безперечно, адже сама форма, обрана їм для свого добутку, — п’єса — має на увазі те, що довідатися про причини, що спонукали героїв на ті або інші дії, можна лише проаналізувавши авторські резюме (у цьому випадку — «Зауваження для панів акторів») або властиво з їхніх монологів, що носять исповедальный характер, але в «Ревізорі» відсутні такі. Тому саме з ремарок актор довідається, як поводився його персонаж, його міміку в момент здійснення дії: здригнувся, підстрибнув від радості, закричав або сидів «витріщивши ока». Таким чином, ремарки автора, мова героїв, дурні ситуації, у які вони попадають, служать для створення картини їхніх характерів. Розкриття психології жителів міста відбувається в процесі розвитку центральної інтриги («міражної», по вираженню Ю. Манна). Її зав’язка — зустріч Хлестакова й Городничего, тут уже кожне сказане ними слово викликає сміх: ще б, адже немає забавней людей, що не чують того, що говорять їм співрозмовники, і отвечающих невлад. Розжарення страстей доводиться на V дія, де відбувається сцена читання листа Хлестакова до його друга Тряпичкину. Обурення чиновників із приводу даних їм досить невтішних характеристик сполучається з розпачем Городничего через те, що він «бурульку, ганчірку прийняв за важливу людину», і створює неповторний ефект загальної розгубленості героїв після нанесеного їм удару; відразу Гоголь «добиває» їх: приїхав справжній ревізор. Глядачі не можуть удержатися від сміху, дивлячись на завмерлим в «німій сцені» чиновників. Хтось «перетворився в знак питання», хтось розвів руками, хтось просто коштує стовпом…

Язик Гоголя, «небувалий, нечуваний по своїй природності» (В. В. Соколов) повною мірою вміщає й відбиває його незвичайний гумор. Не тільки в ремарках, в «Зауваженнях для панів акторів» (тобто там, де прямо позначена присутність автора) іронією просочена кожне слово; мова самих героїв викликає в глядачів сміх над ними. Створюється враження, що «Ревізор» — це один більший жарт, і, незважаючи на безсумнівне існування трагічних нот, вони все — таки одягнені у своєрідному, властивому тільки Гоголю гумор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *