zagibel lyudskoi dushi po rozpovidi chexova ionych chexov anton - Шкільний Всесвіт

У багатьох своїх розповідях А. П. Чехов звертається до проблеми переродження особистості, духовної деградації людини. Одним з таких розповідей є «Ионыч», у якому на прикладі доктора Старцева письменник показує падіння людської душі

На початку розповіді доктор Старців — молода, думаюча, освічена людина, що не втратив свою індивідуальність серед нудних і порожніх жителів провінційного містечка. Доктор ще не багатий, ходить пішки, тому що не має коней. Зате він здатний мислити, мріяти, розбиратися в людях, любити, нарешті. Ми спостерігаємо, як сила любові піднімає героя над сіркою, одноманітною дійсністю. Однак, одночасно, бачимо ми й інше, як би зворотну сторону душі чеховського героя, у якого «у голові якийсь холодний важкий шматочок». Це змушує Старцева, поряд з піднесеними мріями й надіями сумніватися, «до чи особи йому, земському докторові… зітхати, одержувати записочки…, робити дурості?» Той же «холодний шматочок» у голові змушує Старцева думати про придане нареченої в той момент, коли він робить шлюбну пропозицію

Однак поки над героєм панує любов, ця темна — приземлена, цинічна, прагматична — частина його душі слабко проявляє себе. Але от його любов відкинута, і що ж ми бачимо?

Вес світле й молоде витісняється в душі доктора дріб’язковим, суєтним, незначним: «у Старцева перестало битися серце». Уже через три дні після відмови його життя входить у звичну колію, і епізод зі сватовством оцінюється героєм з деяким роздратуванням і навіть полегшенням: «Скільки турбот, однак!»

Тим часом справжні «турбота» — мирські, повсякденні, вульгарні — захоплюють Старцева саме з того моменту, коли любов втрачає над ним свою владу. І от перед нами чеховський герой чотири годячи через: підсилюються його ощадливість, дратівливість, з’являються відверта ворожість і неприкрита зарозумілість стосовно людей. Він назавжди втратив свіжість думки, романтизм, веселість, природність, зате завів трійку коней з кучерями й більшою практикою вгороде.

«Важкий холодний шматочок» у голові героя розрісся до розмірів серця, заповнив всю душу Старцева. Тільки єдиний раз «у душі зажеврівся вогник» — при зустрічі з колишньої коханої. Виникли жаль і біль за своє порожнє життя, що «проходить тускло, без вражень, без думок». Однак, згадавши про гроші. Старців знову відчув, що цей вогник у душі згас…

Таким чином, доктор Старців зник назавжди. Залишився Ионыч, що «поповнів, ожирів», «став важким, дратівливим», якого «жадібність здолала», що «у гвинт грав щовечора з насолодою» і «любив виймати з кишень папірця, добуті практикою».

Що зробило героя таким? Середовище? Дійсно, місто був сірі й нудним, люди, з якими спілкувався Старців, — в основному порожніми й обмеженими. Однак герой у молодості протистояв їм, нехтуючи обивателів, відкидаючи життєву вульгарність, духовну нікчемність існування. Але через кілька років доктор сам непомітно вподібнився тим, над ким таємно іронізував у душі, ставши пересічною особистістю, обивателем у духовному змісті цього слова

Тому можна затверджувати, що навколишня дійсність не може так змінити людини, як це роблять особливості його особистості, склад характеру, внутрішня духовна установка. Сіре середовище, замкнутість у світі щоденності. На мій погляд, лише сприяли деградації чеховського героя, але не були першопричиною цього. Нестійкість переконань, слабість натури, відсутність внутрішнього стрижня — от що не дозволило йому зберегти все світлій і прекрасне у своїй душі, протистояти вульгарності, знищити в собі «холодний шматочок» байдужості

Безперервний всепоглинаючий, але підкреслено не безкорисливий і не приносить щирого задоволення праця й, як наслідок його, гроші, популярність, статок поглинули доктори Старцева цілком, зробивши з нього банального нудного Ионыча.

Чехов не обвинувачує свого героя в прагненні мати гарний будинок, жити в статку, віддаватися розвагам — все це природні й законні людські бажання. Страшно те, що Старців втрачає інтерес до своєї роботи й те, що насамперед необхідно лікареві — людяність, любов до людей. Таким чином, на прикладі Ионыча письменник доводить також ідею про те, що будь — яка праця знецінюється й опошляється, якщо людина не вкладає в нього часточку своєї душі

Отже, Чехов показує нам, як легко й непомітно може духовно деградувати людина; як вільна, мисляча натура може стати нікчемної й пересічної. По справедливій думці письменника, ніщо не може бути страшнее загибелі людської душі!