Мені важко уявити, як би я прокинулась в іншій родині, в іншому місті, в іншій країні та почула, що навколо говорять не моєю рідною мовою. Уявивши таку картину, я відчуваю себе дуже незатишно. Виходить, для мене Батьківщина починається з моєї родини, з моєї школи, з мого міста та з моєї країни. Так приємно повертатися з будь-якої подорожі саме додому: до свого міста, до свого дому, до своїх рідних і друзів. Мені здається, поняття Батьківщини так багато охоплює, що дуже важко висловитись в межах твору. Але я все ж таки спробую… Коли ми зовсім маленькі, Батьківщина — це наша невелика родина з родинними святами, казка або пісенька матусі перед сном… Пізніше — дитячий садок, в якому ми вчимося дружити та дізнаємось про звичаї, традиції нашого народу. Потрапляючи до школи, ми знайомимось з історією нашої України й відчуваємо, скільки ще попереду цікавого. Я впевнена, чим більше я дізнаюсь про свою Батьківщину, тим ріднішою вона для мене буде. Узагалі-то, Батьківщину, як і родину, не обирають. Недарма ж в народі говорять: «Кожному мила своя сторона». Варто пригадати рядки з поезії В. Симоненка про рідну Вітчизну:

Бо вона одна за всіх нас дбає,

Нам дає і мрії, і слова,

Силою своєю напуває,

Ласкою своєю зігріва.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *