yevangelskij i demonichnij miri v romani bulgakova majster i margarita bulgakov - Шкільний Всесвіт

Небагато найдеться в Російській літературі романів, які викликали б стільки суперечок, скільки викликав роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Літературознавці, історики й просто читачі не перестають міркувати про прототипи його героїв, книжкових і інших джерелах сюжету, про його філософську й морально — етичну суть. Кожне нове покоління знаходить у цьому добутку щось своїй, співзвучне епосі й власним поданням про світ. У кожного з нас є свої улюблені сторінки, епізоди. Комусь ближче «роман у романі», комусь — весела дьяволиада, а хтось не утомлюється перечитувати любовну історію Майстра й Маргарити. І це зрозуміло: адже в романі одночасно існує як би три мири, три шари оповідання — євангельський, земний і демонічний. Легенда про Иешуа знайшла під булгаковським пером риси неповторної реальності. Історія стає сучасністю, потойбічний мир — дійсністю. Майстер пише роман про Иешуа й Пілата, і дія створеного їм роману з’єднується з ходом сучасного московського життя, де автор закінчує своє земне життя, зацькований гонителями. Майстер іде в потойбічний мир, щоб там дочекатися години, коли сучасний мир обновиться й буде мати потребу в його романі, його думках. Іде, щоб знайти безсмертя й довгоочікуваний спокій. Біблійні мотиви — споконвічні загальнолюдські істини. Кожний герой роману, як і кожна людина, перебуває в пошуках істини. Що є добро й зло? Неправда й правда? Боягузтво й відвага? Що є людина?

Особливий інтерес представляє євангельський мир у романі Майстра. При першому знайомстві з Понтієм Пілатом ми довідаємося, що в нього болить голова, що він ненавидить захід рожевого масла й любить свого собаку, тобто йому властиві звичайні людські почуття й переживання. Мимоволі відправивши Иешуа на страту, Понтій Пілат буде тужити, що він щось не домовив або чогось не дослухав. Иешуа вважає, що всі люди добрі, але деяких зіпсували обставини життя. Люди повинні любити й вірити, говорить він, без цього все втрачає зміст. «Погано те, що ти занадто замкнутий і зневірився у людей… не можна ж помістити всю свою прихильність у собаку…», — говорить Иешуа Понтію Пілатові. Иешуа передчуває лихо, що трапиться, але нічого не знає про свою долю. У нього немає божественного всевідання, він беззахисна й тендітна людина. Але до останньої мінути Иешуа залишається добрим по — справжньому: він просить у ката не про смерть для товариша, а про простому людський: «Дай попити йому». Паралельно євангельському миру в романі існує мир демонічний. Фантастичні образи роману так само реальні, як і земні герої

Воланд і його звита — диявольське в людині. Таємно або явно Воланд зв’язаний з усіма героями роману. Воланд — тінь героїв роману, темне усередині кожного з них. Сила мирської влади Пілата, «творча одержимість» Майстри, «злочинна» любов Маргарити, думки й учинки Берліоза й Бездомного — все це в компетенції диявола. Воланд і не приховує, хто він такий. Його вигляд, звички, мова — усе пізнавано. Граючи сцену із цигарками, Воланд показує Иешуа й Берліозові свій знак — диявольський трикутник на кришці золотого портсигара. Але Иешуа й Берліоз і тепер не довідаються його.

Якщо майже відразу стає зрозуміло, хто такий Воланд, те хто такий самозваний перекладач при консультанті, ні в яких перекладах не нуждавшемся, — загадка. Для навколишніх Воланда він — Фагот, для людей — Коровьев, а в лицарському «вічному вигляді » зовсім без ім’я. Пояснюючи Маргариті, чому безглуздо одягнений, «картатий» Коровьев — Фагот виявився темно — фіолетовим лицарем, Воланд говорить, що той колись невдало пожартував на тему світла й тьми і йому довелося прошутить після цього набагато більше, ніж він припускав. «Але сьогодні така ніч, коли зводяться рахівницю. Лицар свій рахунок оплатив і закрив», — заявив Воланд Маргариті. Міняє свій вигляд і ще один фантастичний персонаж — кіт Бегемот, якого в Торгсине й письменницькому ресторані приймають за людину. Він те чепурун і дамський догідник, що говорить пофранцузски й золотить вуси, то товстун у рваній кепці, безцеремонний і хитрий, а в заключній сцені це юнак — паж

У Коровьеве й Бегемоті Булгаков показав не кращі сторони людської натури. Але мені здається, що в здатності фантастичних персонажів до перевдягання й перетворення закладена здатність людини до внутрішніх змін. Адже Воланд тільки виконує бажання людей. Дармових грошей бажаєте? Будь ласка! Модних ганчірок? Беріть. Тільки за все в житті потрібно платити