yevangelski motivi v prozi dostoyevskogo dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Достоєвський по праву вважається християнським письменником. Всього його добутку пронизує думка про те, що людство, що забуло християнські заповіді добра й милосердя, уражене хворобою індивідуалізму неминуче чекають катастрофічні наслідки. Кожний з його романів — це пророцтво й попередження, спроба воззвать до совісті й вимога прийняти моральний закон. От чому так важливі у творах Достоєвського євангельські мотиви

Вони органічно входять у структуру першого з його «великих» романів — «Злочин і покарання». У центрі його перебуває ідея індивідуалізму, пов’язана з образом Раскольникова. Їй протипоставлена ідея християнської смиренності й спокутного страждання, втілена в образі Сонечки Мармеладовой. Відповідно до цього з кожним з героїв зв’язаний цілий комплекс євангельських мотивів

Засновуючи сюжет роману на історії ідеологічного злочину Раскольникова, Достоєвський порушує питання про те, що відбувається в душі вбивці і які наслідки для особистості злочинця несе порушення не стільки юридичного, скільки морального закону — однієї з головних християнських заповідей: не убий. Цей мотив є наскрізні, визначальні всі основні сюжетні повороти роману. Розкольників, убиваючи бабу — процентщицу, відступив від Бога, а його покарання — це не каторжні роботи, а моральні роздирання, борошна совісті, які герой випробовує задовго до того, як відбувся суд і він відправився на каторгу. Це, по Достоєвському, «покарання опричь каторги», що, по суті, і штовхає героя до визнання, а страждання, які випробовує засуджений злочинець на каторзі, — це навпаки шлях до очищення й відродження його душі

Так у роман входить інший основний євангельський мотив: мотив спокутного страждання й жертовної любові. Він пронизує образ Сонечки. Все її життя віддане служінню ідеалам добра. Як і сестра Раскольникова Дуня, вона готова принести себе в жертву заради інших людей. Вона теж «переступила» християнську заповідь, ставши блудницею, але сила її жалісливої любові така, що вона залишається чиста. При цьому самовідданість Соні далека від простої смиренності, вона спрямована на порятунок що гинуть. Її жертовність — відбиття хресної жертви Христа. От чому саме до неї йде Розкольників за допомогою, знівечений борошнами совісти

Кульмінаційна сцена роману — визнання Раскольникова у своєму злочині Сонечке — не випадково вся овіяна євангельськими образами й мотивами. За читанням Вічної Книги зійшлися вбивця й блудниця. Але Соня виявилася не тільки жертвою цього миру, але й активним борцем з його злом. Вона читає легенду про відродження Лазаря, щоб повернути Раскольникову віру, надію, любов, зміцнити його на шляху каяття. Його зухвале свавілля виявилося надламане, бунт героя починає відмінюватися до смиренності. Символічно, що з рук Соні Розкольників приймає «простонародний хрестик». Шлях відновлення героя — це шлях визнання народної віри, християнського погляду на життя, що сповідає Соня. Достоєвський уважав, що саме народ зберігає споконвічні основи віри й моральності, а тому призивав усіх з’єднатися з «ґрунтом», тобто народом. Письменник був переконаний, що тільки на шляху до євангельської мудрості людин може залишатися людиною, і показав це у своєму романі