yakij z yavlyayetsya rosiya v liriku bloku blok oleksandr - Шкільний Всесвіт

Тема батьківщини — одна з головних у російської поезії. Але у творчості Олександра Блоку тема Росії знаходить особливе звучання. На рубежі століть про себе й своїх сучасників поет сказав: «Ми — діти страшного років Росії», тому не дивно, що передчуття «нечуваних змін» і «небачених заколотів» надавало особливе звучання суперечливої любові Блоку Кроссии.

У ранній поезії Блоку тема Росії ще не звучить так гостро, так надривно. Поезію Блоку цього років пронизують образи російської культури, нерідко в їхньому романтичному вигляді, наприклад, у вірші «Ніч на Новий рік» виникає образ героїні балади В. Жуковського. Мир молодого А. Блоку — це мир прекрасної мрії, який обкутаний образ Росії

До збагнення батьківщини справжньої, далекої від чарівної казки, поет ішов через пізнання страшного миру. Саме в цей страшний мир попадає його герой, пішовши від Прекрасної Дами із заповідного саду своїх ранніх віршів у страшний мир, де зірки й зорі поміняє мир мохів, боліт з кульгавими жабами, іржавих купин і пнів. Населяють цю природу дивовижні істоти: чаклуни й кошлаті відьми, «тварини весняні», чертенята, «хвора русалка». Не менш страшний і вигляд живучих там людей. Це герої лиховісного балагана, носії «всесвітньої вульгарності», живі мерці (цикл віршів «Танцю смерті»). Найбільш відомий вірш цього циклу «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека…», у якому навіть його композиція підкреслює повну безвихідність і замкнутість життя в страшне коло

Однак страшний мир — це не тільки мир навколо поета, це й мир у ньому самому. Так, у найвідомішому вірші, що надовго стало символом поезії А. Блоку, — «Незнайомка» — ліричний герой належить двом мирам: миру мрії, поезії, де все обкутано серпанком таємниці, а поет — хоронитель цієї таємниці. Але він же не відокремлює себе й від низинного, вульгарного миру «випробуваних гостряків», бездушної й мертвотної природи, у якій саме поетичне її явище — місяць на небі — перетворюється в мертвий диск. І вища мужність поета не в тім, щоб не зауважувати виродливе, а в тім, щоб бачити й прийняти, полюбити свою країну, навіть таку непривабливу

Сам Блок відкрито виразив свою любов — ненависть у вірші «Грішити безсоромно, непробудно…», зобразивши огидного, безмірно бездуховного крамаря, все життя якого — це безпросипний сон духу, навіть покаяння його лише минутно. Подаючи грошик у церкві, він відразу обманює на цей гріш свого ближнього. Часом вірш звучить майже як сатира, а герой його знаходить риси символічні. І тим неожиданнее й сильніше звучить фінал вірша:

Так, і такий, моя Росія,

Ти всіх країв дорожче мені

Одним з перших безпосередніх обігів А. Блоку до теми Росії як до самостійної теми став його вірш «Русь» (1906 рік). Країна з’являється в цьому вірші як заповідна, казкова

Русь оперезана ріками

И нетрями оточена

З болотами й журавлями

И неясним поглядом чаклуна…

Душу ліричного героя занурена в дрімоту. Русь заколисала її на своїх просторах

Цикл віршів «Батьківщина», що створювалася майже десять років аж до 1916 року, став підсумком міркувань Блоку про долі своєї країни. У цих віршах і міркування про Русь як про заповідну країну, чия господарка — казкова князівна, що відрізняє традиційний вигляд російської красуні — ставної, з косою. Символом цієї країни стає тихий будинок у густій траві, покинутий героєм заради тривог і битв

У цикл входить і вірш «На залізниці», у чомусь перегукується з некрасовским «Що ти жадібно дивишся на дорогу…». Тут доля Росії осмислюється через жіночу долю, гірку й трагічну, і це теж традиційно для російської поезії. Один з найбільш відомих віршів циклу — «Росія» («Знову, як у роки золоті…»). В останні добутки циклу «Батьківщина» з’являється нова тривожна нота, усе ясніше звучать у віршах поета мотиви майбутньої трагічної долі Росії, адже почалася війна 1914 року. Це відчувається у віршах «Петроградське небо каламутилося дощем…», «Я не зрадив білий прапор…», «Шуліка» і інших

Однак тема трагічного передбачення звучить задовго до війни 1914 року, у віршах, об’єднаних темою, позначеної в назві: «На поле Куликовом». Написано ці вірші в 1908 році й присвячені одному із самих значних подій росіянці історії

В 1912 році Блок писала: «Куликовская битва належить… до символічних подій російської історії. Такою подією призначене повернення. Розгадка їх ще спереду». Значення Куликовской битви (восьме вересня 1380 року) було не стільки військовим, політичним, скільки духовним. Саме тому мені хотілося б проаналізувати перший вірш циклу «На поле Куликовом»:

Об Русь моя! Дружина моя! До болю

Нам ясний довгий шлях!

Наш шлях стрілою татарської древньої волі

Простромив нам груди

Наш шлях степовий, наш шлях — у тузі безбережної

У твоїй тузі, про, Русь!

И навіть імли — нічний і закордонної —

Я не боюся

И вічний бій! Спокій нам тільки сниться

Крізь кров і пил…

Летить, летить степова кобилиця

И мне ковила…

Захід у крові! Із серця кров струменіє;

Плач, серце, плач…

Спокою немає! Степова кобилиця

Несеться навскач!

От воно, осмислення історичної долі Росії. І доля ця пророчо доведена автором як трагічна. Символ її — степова кобилиця, що стрімко мчиться. Виникає традиційне для поезії осмислення єдності життя людей і життя природи. Навіть природні явища тут пофарбовані в трагічний кривавий колір («Захід у крові!»). Цей мотив зустрічається й в інших віршах циклу «Батьківщина», наприклад, у вірші «Петроградське небо каламутилося дощем…»: «У західній далечіні були димні хмари в крові».

И, звичайно, не можна не згадати вірш «Ріка розкинулася…». Починається воно як опис типово російського пейзажу, убогого й смутного. Потім звучить пряме звертання до Росії, і, треба сказати, у свій час воно шокувало багатьох. Адже А. Блок називав свою країну «ПРО, Русь моя! Дружина моя!». Однак у цьому немає поетичної вільності, це вищий ступінь єднання ліричного героя з Росією, особливо якщо врахувати значеннєвий ореол, даний слову «дружина» символістами

А. Блок уживає тут авторське «ми», міркуючи про долі людей свого покоління. Вони представляються йому трагічними, стрімке рух — це рух до загибелі, вічний бій тут не радісний, а драматичний. Темі вірша відповідає його інтонаційний лад, сам темп поетичної мови. Вона починається спокійно, навіть уповільнено, потім темп стрімко наростає, пропозиції робляться короткими, у половину, а те й у третину поетичного рядка (наприклад: «Нехай ніч. Домчимося. Опромінимо багаттями».). Наростають окличні інтонації, у семи строфах автор сім разів ставить знак оклику, гранично емоційна поетична мова. Це відчуття створюється й стиховым ладом тексту. Добуток написаний разностопным ямбом, що надає йому особливу стрімкість при передачі невтримного й страшного пориву, вічного бою, трагічного наближення кгибели.

Вірші Олександра Блоку про Росію, що пролунали в ті роки, коли доля її неухильно наближалася до катастрофи, коли сама любов до батьківщини знаходила особливий драматизм, звучать і сьогодні дивно сучасно.