yak pechorin stavitsya do problemi doli po romani mixajla lermontova geroj nashogo chasu lermontov - Шкільний Всесвіт

Тема долі, приречення й волі людської волі є однієї з найважливіших сторін центральної проблеми особистості в «Герої нашого часу». Найбільше прямо вона поставлена в «Фаталісті», що не випадково завершує роман, служить свого роду підсумком морально’філософських шукань героя, а з ним і автора. На відміну від романтиків Лермонтов розглядає проблему волі й необхідності багатогранно, не зводячи її до теми долі, долі й трагічної боротьби з ним тільки вибраних натур

Можна побачити, що проблема ця ставиться не тільки у фінальному «Фаталісті». Письменник тонко й ненав’язливо переносить її від повісті до повісті, від одного образа до іншому, допитливо вдивляючись у її різноманітні реальні життєві прояви. І у відношенні до цієї проблеми в романі те отут, те там зіштовхуються всілякі позиції й «правди» персонажів, часом прямо протилежні, створюючи свого роду наскрізний «великий діалог» голосів, «співаючих по — різному на одну тему» (Л. Гроссман). От деякі із цих затверджуваних правд, опозиційно взаємозалежних: нічим не обмежена воля людини, що підкоряється тільки його бажанню, волі й грі случаючи,  — і повна залежність життя, навіть поводження людини, його окремих учинків від приречення, долі, волі бога; активна протидія людини соціальному середовищу, умовам життя, обставинам і всього його життєвого шляху; вільні пориви почуття, думки й сковуюча їхня сила традицій, звичок; особиста «власна потреба» — і казенна службова необхідність; не знаючих меж духовно’моральна свобода особи — і необхідність поваги прав і достоїнства інший, самої «непомітної» людської особистості. Всі ці й інші відтінки єдиної проблеми одержують різноманітне втілення вромане.

Навіть Максим Максимыч, здавалося б, далекий від таких філософських питань, втягується в їхню орбіту. Згадаємо епізод його останньої зустрічі з Печориным, коли він «у перший раз отроду, може бути, кинув справи служби для власної потреби… і як же він був вознагражден!». По «казенній потребі» скитается на Кавказі Печорин. Але на відміну від Максима Максимыча він усюди прагне затвердити «власну потребу».

Одну з підсумкових фраз «Фаталіста» Лермонтов вписав у рукопис уже після її завершення, видимо, надаючи їй особливий ключовий зміст. Після того як героєві вдалося не тільки уникнути, здавалося б, неминучої загибелі, але й знешкодити збожеволілого злочинця, готового до нових безглуздих убивств, він упустив одну, але багатозначну фразу: «Офіцери мене поздоровляли,  — і точно було із чим». Приватний епізод наповнився широким узагальненим змістом: при наявності шляхетної, нехай і приватної, соціально значимої мети в Печорине розкриваються кращі його людські якості. В інших же випадках вони знаходять свій змушений вихід в «дії порожньому». Живуче в Печорине потенційно героїчний початок одержує в «Фаталісті» своє найбільш пряме втілення

Добре вивчивши свій власний характер, Печорин проте не все виводить у своєму житті з нього. Показові щодо цього міркування в новелі «Князівна Мері», що як би підводять попередній невтішний підсумок прожитої їм життя: «Я йшов повільно; мені було смутно. Невже, думав я, моє єдине призначення на землі — руйнувати чужі надії? З тих пор як я живу й дію, доля як’те завжди приводила мене до розв’язки чужих драм, начебто без мене ніхто не міг не вмерти, не прийти в розпач. Я був необхідну особу п’ятого акту, мимоволі я грав жалюгідну роль ката або зрадника. Яку мету мала на це доля?» І в той же час, яка б не була роль долі в житті людини, Печорин найменше схильний до пасивного вижидання того, що підготувала йому таємнича доля, він завжди готовий до активного действованию, до боротьби не тільки з навколишніми його людьми, що не влаштовує його средою, але порию й із самою долею