Кожний талановитий письменник і поет насамперед син свого народу й своєї епохи. Ярчайший приклад тому — вся творчість Олександра Трифоновича Твардовского. Поет іде в ногу згодом. Все, що відбувається в житті країни знаходить відгук у його добутках. Вірогідність, правдивість, точність — відмітні риси поезії Твардовского. Яскравіше всього вони проявляються в поемах «За далечінню — далечінь», «Василь Теркин», у віршах «Я вбитий під Ржевом», «У той день, коли окончилась війна». Правда життя пронизує всю його творчість, вона — живе джерело, з якого харчувалася поетична міць А. Твардовского.
«У ту саму годину неділею…». Надовго залишився в пам’яті людей та сама неділя 22 червня 1941 року, коли:
…з нещадною силою
Стародавнім голосом війна
По всій країні завила…
Поет сам перебував у гущавині військових подій і добре знав все те, про що писав у своїх добутках. Почуття вічного зобов’язання живих перед полеглими, відчуття себе в них, а їх у собі, неможливість забуття всього що происшли заповнювало душу Твардовского не тільки під час війни, але всі післявоєнні роки. Поет говорив: «Постійну свідомість того, що я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скількох я недораховуюся… Це була частина мене. И я с ними щось загубив». Ця думка червоною ниткою проходить у вірші «У той день, коли окончилась війна».
…До вас, нарівні з живими, голе свій
Я перетворюю в кожній пісні нової…
…Ви частина мене із собою віднесли
З листка армійської маленької газетки…
Вірш «Я вбитий під Ржевом» з’явилося голосом всіх полеглих під час війни, усіх, кого вже років серед нас, але нам’яти про які жива. В основу цього вірша лягли спогаду поета про поїздку під Ржев восени 1942 року, коли там ішли жорстокі кровопролитні бої. Враження цієї поїздки були одними із самих обтяжуючих і гірких до болю в серце за всю війну. Вірш написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовскому найбільш відповідній ідеї вірша — єдності полеглих і живих
Сумний монолог воїна, що оповідає про власну загибель, досягає найвищого розжарення в таких рядках:
И в мертвих, безмовних,
Є відрада одна:
Ми за батьківщину впали,
Але вона — урятована
У цих і наступних рядках особисте «я» переміняється узагальненим «ми»: «наші очі померкли», «Недарма боролися ми за батьківщину — мати». Загиблий солдат бачить себе лише «часткою народного цілого», його хвилює все, що свершилось потім, після нього. Він виражає надію на те, що «здійсниться слово клятви святий».
Нехай не чутний голос, —
Ви повинні його знати
Цей вірш — заповіт у первісних виданнях так і називався: «Заповіт воїна» — Загиблі заповідять нащадкам свято берегти свою батьківщину:
Заповім у тім житті
Усім щасливими бути
И рідній вітчизні
Щастю далі служити
«У той день, коли окончилась війна» стосується тої ж теми, що й «Я вбитий під Ржевом». Вона чітко сформульована в одному рядку: «Живі вам нескінченно повинні».
Так само, як і А. Твардовский, думали багато поетів. Їх з’їдала туга й біль при думці про безповоротно збіглі в небуття. У серцях багатьох звучить протест: не можна допустити, щоб знецінювалося людське життя
Поет обертає до нинішнього й всім прийдешнім поколінням рядка, повні великої надії й любові до людини:
Пройшла війна, пройшли жнива,
Але біль волає до людей:
Давайте, люди, ніколи
Про це не забудемося