ya xochu buti zrozumilij svoyeyu krainoyu mayakovskij volodimir - Шкільний Всесвіт

У великого російського поета XIX століття Н. А. Некрасова є чудові слова:

Хто живе без суму й гніву,

Той не любить вітчизни своєї

Поет Володимир Маяковський жив з «сумом і гнівом» і жагуче любив свою вітчизну

Мотиви суму, незадоволеності, самітності, невпорядкованості в особистому житті звучать у багатьох його добутках

Страждаюч і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну — те, що отпугивало сучасну йому критикові, що не бажав зрозуміти й пояснити цю новизну

Мир не розкриває свої таємниці перед поетом, і він здивовано вопрошает:

Послухайте!

Адже якщо зірки

Запалюються —

Значить — це кому — небудь потрібно?

Значить — це необхідно,

Щоб щовечора над дахами

Загорялася хоч одна зірка?!

Недосконалість жизнеустройства, різка невідповідність мрії й дійсності породжувало здивовані питання

Вірш із зухвалою назвою «Нате!» знайшло свого адресата й зробило саме ту дію, на яке автор міг розраховувати

Також у розладі з дійсністю й мріями про майбутнє народилися й рядка, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його творчість:

Прийдешні люди!

Хто ви?

От — я,

Весь

Біль і ушиб!

Вам заповім я сад фруктовий

Моєї великої душі!

Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на те, який контраст споконвічно терзає душу поета. Він — «весь — біль і ушиб» — зрощує «сад фруктовий» для прийдешніх людей. У цих рядках — ідея жертовного служіння людям, характерна для класичній росіянці літератури

Хрестоматійний вигляд Маяковського, «агітатора, горлана — ватажка», здається, не допускає думки про щиросердечну слабість

Поет у зрілу пору не любив виносити на люди щиросердечну смуту, «стаючи на горло власній пісні».

Але душу видає себе, вона радується й радіє, обурюється й кровоточить. Бездушна поезія — не поезія

Один із самих чудових творів Маяковського, на мій погляд, поема «Про це». Вона про себе й про любов, поема, у якій яскравіше й глибше, ніж в інші, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського

Минулого й ранні поеми про любов («Хмара в штанях»). Була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема «Люблю». Поет тоді переживав пік свого почуття до Л. Ю. Брик, тому й був упевнений: «Не змиють любов ні сварки, ні версти. Продумано, вивірена, перевірена».

Але в дійсності любов принесла тонко, що почуває поетові, одні страждання

Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді — дуже незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам у поеті, тому що це — загальнолюдські якості. Мене дуже торкають його проникливі рядки про любов до «звірини»:

Я люблю звірину.

Побачиш собачку —

Отут у булочній одна —

Суцільна плішина, — із себе

И те готовий віддати печінку,

Мені не шкода, дорога, їли!

А от поет — горлан, поет — трибун, поет — глашатай мені, що живе на початку XXI століття й переживающей всі його складні й трагічні події, не зовсім зрозуміла. Він мріяв про прекрасний «комуністичному далеко», славив тричі батьківщину, що буде, а що ж зараз? Що славити, кого славити й за що?

Далеке майбутнє, XXX століття представляв Маяковський у своїх віршах. Як не квапив життя, як не вірив у комуну у воріт, а рятування від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє:

Ваш

Тридцяте століття обжене зграї

Серце дріб’язків, що роздирали,

Нині иедолювлеипое надолужимо

Звездностъю незліченних ночей,

И знову Маяковський — Романтик вимовляє слово олюбви.

Про любов, яка б не була «служницею заміж, похоті, хлібів», про любов, яка б заповнила собою всесвіт і «щоб вся на перший лемент «Товариш!» — оберталася земля». Такий представляв, такий хотів бачити любов Маяковський. Йому не було дане щастя випробувати таку любов: вся справа в тому, що в кожному любовному романі є два персонажі, від яких рівною мірою залежить його доля

Такий Маяковський зрозумілий нам, близький і сучасний

Маяковський — Сатирик — теж наш сучасник. Сатира у творчості поета — це «кавалерія гострот», що підняла «рим відточені піки», це любимейший рід зброї. —

«Дуже багато різних мерзотників ходить по нашій землі й навколо», — відзначає поет у вірші «Розмова з товаришем Леніним». «Обкрутити їх, викрити перед особою народу» — таке завдання ставить перед собою Маяковський

Він їдко висміює всі негативні прояви в радянському побуті («Про дряни», «Любов», «Пиво й соціалізм»), бореться з бюрократизмом в установах («Прозаседавшиеся», «Фабрика бюрократів»), виступає проти пережитків капіталізму у свідомості людей («Боягуз», «Ханжа», «Підлиза», «Пліткар»), наносить нищівні удари по царству долара, по міжнародних убивцях і паліям нової війни

Маяковський у вірші «Стовп» хоче, щоб «критика данина носила», хоча «дуже багато різних мерзотників ходять по нашій землі й навколо, ціла стрічка типів тягнеться: марудники, підлабузники, сектанти, п’яниці».

У наші дні слова з вірша «Прозаседавшиеся»: «ПРО, хоча б ще одне засідання відносно «викорінювання всіх засідань!» стали крилатими. Вони й сьогодні спрямовані проти бюрократів, управлінського апарата, марних засідань і голосувань депутатів і т, д.

«Миє», просто стирає бюрократів і п’єса «Лазня». Бюрократи Победоносиков і його секретар Оптимистенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед. Ця п’єса показує шкоду бюрократизму, ворожість його всій творчій, творчій атмосфері суспільства. На жаль, живуть победоыосиковы й оптимистенки й у наші дні. Сатира Маяковського «косила» дрянь, допомагала читачеві побачити, хто є хто

Втішно відзначити, що в наш час усе більше з’являється що дерзають, думаючих, сміливих людей, які хочуть, щоб демократизм, заповзятливість допомогли нашому суспільству,

А як злободенні й сьогодні рядки з вірша «Душу суспільства»:

…як від гострого,

Як би заразного,

Біжи,

Товариш,

Від алкоголіка,

Який хвалиться тим,

Скільки пива й горілки випито!

Так, я вважаю, що Володимир Маяковський «зрозумілий своїм народом», хоча кожний сприймає його по — своєму.

В. Маяковський був людиною надзвичайно чутливим, готовим віддати всі «за одне тільки слово ласкаве, людське».

Яке скромне (і яке жагуче!) бажання і яка грандіозна плата за нього!