В. Маяковський — самобутній поет початку XX століття, що створив безліч своєрідних поетичних добутків, новатор в області віршування. Його особливий художній стиль, увага до ритму вірша, своєрідні римування, використання нових слів — все це відрізняє поезію В. В. Маяковського від традиційної лірики

У поетичних творах Володимира Маяковського особливо важливі рими, усічені рядки, разноударные вірші. Поет використовує свій стиль написання вірша, тобто В. В. Маяковський виділяє паузами значимі значеннєві рядки. От як відбувається нагнітання тяжкої атмосфери безвихідності у вірші «Добрий стосунок до коней»:

Кінь на круп (пауза)

Гримнулася (пауза — читач загострює свою увагу),

И відразу (пауза)

За зевакой зевака (пауза),

Штани пришедшие Кузнецьким клешить (пауза),

Скупчилися…

Така нетрадиційна розбивка вірша на рядки допомагає поетові привернути увагу читача до найважливішому. Стан коня переданий через лексичні художні засоби: дієслово — гримнулася, іменник — на круп. Відчуття безвихідності передане також і синтаксично, через особливу розбивку рядка

В. В. Маяковський бачив силу слова й намагався впливати на читача через створення власних авторських неологізмів — слів або словосполучень, придуманих самим поетом, вони найбільше повно розкривають суть поетичного задуму, передають відтінки авторської мови. У вірші «Незвичайна пригода, що була з Володимиром Маяковським улітку на дачі» багато самобутніх авторських неологізмів: «златолобо», «ясь», «трезвонится», «вспоем». Поет грає зі словами й римами, привертаючи увагу читача: «Жену назад я вогні вперше із сотворенья. Ти кликав мене? Чаї жени, жени, поет, варення!». Поетична лексика В. Маяковського — Поета завжди виразна, у цьому головну своєрідність його художньої творчості, наприклад, сонце, златолобо, світило

У поетичних добутках використовується такий фонетичний прийом, як звукопись. Таким чином, читач не тільки уявляє собі зображену поетом картину (більшість віршів Маяковського мають сюжет), але й чує те, що відбувається. У вірші «Добрий стосунок до коней» стукіт копит умираючого коня переданий так:

Били копита,

Співали начебто:

— Гриб

— Грабуйся

— Труна

— Грубий

Тут важливо не лексичне значення слів, а сполучення звуків. По — новому звучать у поезії В. В. Маяковського традиційні теми. Наприклад, у вірші «Прозаседавшиеся» тема бюрократизму розкривається поетом через змішання фантастики й реальності, створення гротескних ситуацій, коли люди

…на двох засіданнях відразу.

У день

Засідань на двадцять

Треба поспіти нам

Поневоле доводиться розірватися

До пояса тут,

А інше

Там.

У цьому вірші використовується й ще один особливий художній прийом В.

Маяковського: змішання різних язикових стилів. У рамках одного добутку є слова й вираження, тісно пов’язані з реаліями сучасного поетові миру, а з іншого боку — зустрічаються застарілі форми й слова. Наприклад, у границях одного добутку перебувають такі слова й вираження: Тео, Гукон (абревіатури початку двадцятого століття) і стародавня форма дієслова репетувати — репетуючи; неологізм того часу — аудієнція й архаїзм — із часу вона

Отже, В. В. Маяковський створив власний поетичний стиль, що зробив художні твори своєрідними, неповторними

(2 варіант)

Поезія Маяковського незвичайна

Поет розмовляє з нами відверто про себе, про час, про проблеми, які його хвилюють. Мова його те ласкава, те гнівна, майже люта. Це дуже емоційна, небайдужа людина. З ним говорити й легко, і важко. Легко, тому що є впевненість, що він вислухає, зрозуміє, не перерве. Важко, тому що кожне слово у віршах цього поета — образ, думка, виражена в слові. Він уважний до слова, до його звучання, до інтонації, навіть наголосу. Сходи, який користується В. В. Маяковський, придумана не їм, але асоціюється саме з його творчістю, тому що кожне слово в його віршах значиме, ємне, яскраве, що не забувається, що іноді шокує й тим більше запоминающееся.

Тому що звичні чотиривірші видозмінилися в його поезії, змінилося й відношення до вірша. Це не римовані думки й образи, це неримованої думки й образи. Просто образи, що живуть своїм життям. У його віршах живуть букви, звуки, слова. З них складаються вірші. Оживають предмети, явища, стихії, зірки. З них складаються образи. Олюднюються тварини, меблі, будинку, міста. Вони починають думати, мріяти, радуватися й корчитися від болю. Дуже багато чого любить людина й поет Маяковський, але є речі, яких він не виносить. Скрипка, кінь здатні плакати, їм доступне жаль. Але неправда, лицемірство, ситість, властолюбство, любов до паперу, а не до людей, заважають людині бути людиною. І тоді така людина у творах Маяковського вподібнюється предмету, напівлюдині. Маяковський завжди говорить у весь голос, можна навіть сказати, що він не говорить, а кричить. Складається таке враження, що він увесь час хоче до когось або до чогось докричатися, хоче, як кожний з нас, бути зрозумілим і почутим, оціненим. Його важко було не почути. Можна ставитися до творчості Маяковського по — різному, але воно ніколи не залишить байдужим, тому що це, дійсно, явище в російської поезії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *