xudozhnya svoyeridnist liriki borisa pasternaku pasternak boris - Шкільний Всесвіт

Лірика Пастернаку тужить за епосом. Вона тужить за щоденністю, по прозаизмам. Пастернак немов шукає можливості в лірику відкритися час. Вона немов пожежа, немов повстання проти устояних жанрів і розмежувань. І тому Пастернак — син свого часу, часу трьох революцій, коли все валило й усе починало рухатися. «Я став часткою свого часу й держави, і його інтереси стали моїми», — пише поет. Немов із чорного ходу приходять у поезію й залишаються жити там назавжди всі «залпом», «взахлеб», «ридма», «ущент» і «наповал». Образи в лірику народжуються з нізвідки, із простих співзвуч, з випадків:

Ірпінь — це пам’ять про людей і літо,

Про вола, про втечу з — під кабали,

Про хвою на спеці, про сірий левкой

И зміні затишності, цебра й імли…

Поет дає повну волю, яку можна тільки у своєрідному поетичному маренні. Однак марення цей належить генієві. Немов хтось грає на наших очах блискаючими, можливо дорогоцінними, камушками в гру, правила який не ясні нам, але процес заворожує й гіпнотизує нас

Він луски не знає на сиренах,

И чи може повірити в риб’ячий хвіст

Той, хто хоч раз із їх чашечек розжарюваних

Пив що бився як об лід відблиск зірок?

Скеля й шторм і — схований від всіх

Нескромний — самий дивний, самий тихий,

Граючий з епохи Псамметиха

Кутами вилиць пустелі дитячий сміх…

Многоточие, що завершує цей пасаж з «Теми з варіаціями», створює якийсь розріджений простір, у якому повисає наш полегшений і захоплений подих. Вірші Пастернаку виткані з нічого, немов мережива з копійчаних ниток, немов музика із семи нот. Поет абсолютно вільний у роботі з матерією слова

Предмет його страсті — життя. Але слово — знаряддя, за допомогою якого поет впливає на неї. Поезію Пастернаку можна назвати експресивної, метафоричної, незрозумілої. Можна придумати ще десяток визначень. Однаково за ними нічого не буде стояти. Поет вислизає, як вугор з рук, він увесь час перебуває за межами своїх визначень. Його талант невловимий і невизначений. Така мудрість поезії, і така її наївність: «Яке, милі, у нас Тысячелетье надворі?» Хто це запитує? Звідки ця людина? Навіщо він тут? Його солов’їна мова рухає й меле мир. Далечінь починає говорити, кущі — запитувати, туга — блукати. Він створює шедеври, вони залишаються в пам’яті, проникають у гени, стають частиною життя. У мене так трапилося з віршем «Август». Можна назвати це любов’ю з першого погляду — чудесним образом відразу після першого прочитання воно ввійшло в мою свідомість, щоб залишитися там назавжди. Я ні з ким не сперечався, яке вірш у Пастернаку краще. Для мене, безсумнівно, це:

Ішли толпою, нарізно й парами,

Раптом хтось згадав, що сьогодні

Шосте серпня по старому,

Перетворення Господне.

Звичайно світло без полум’я

Сходить у цей день із явора,

И осінь, ясна як знаменье,

До себе приковує погляди

И ви пройшли крізь дрібний, злидарський,

Нагой, що трепится вільшняк

В имбирно — червоний ліс цвинтарний,

ЩоГорів як друкований пряник…

Пастернак складний і простий, елітарний і доступний, такі прикмети щирої літератури. Часто навколишню дійсність поет бачить як текст, книгу, яку треба прочитати. Його охоплює захват перед миром і його проявами — де б вони не були: у мистецтві, у дійсності, у природі, у траві, у гілці… Він самого Бога представляє всемогутнім режисером:

Так грав над землею молодою

Обдарований один режисер,

Що носився як дух над водою

И ребро розтрощене тер

И, протискавшись у мир дисків

Навмання розміщених світил,

За тремтячу руку артистку

На дебют фатальної виводив

Пастернак визнавався, що все своє життя він провів у боротьбі за «нечувану простоту» мови, за його первозданність і первородность. Традиція була для нього силою, що породжує. Щоденність він звів у царство поезії й оселив там навіки. Чуже породжувало в ньому своє. Пастернак відгукувався на поезію Шекспіра, Фета, Блоку, Цветаевой. Його лірика повна схованих цитат, інтонаційних прикмет його сучасників і попередників. Але в цьому лише ще одне достоїнство його Музи

Лірика Пастернаку — найбільш важлива й істотна частина його величезної літературної спадщини. У своє голосне століття він пожвавив яскравість образної мови в поезії, створив новий образний лад вірша. Образ у його лірику став істотніше, головніше змісту. От що він сам писав про це: «У мистецтві людин змовкає й заговорює образ. І виявляється, тільки образ поспіває за успіхами природи».