xudozhni zasobi stvorennya xarakteriv v pisni pro carya mixajla lermontova lermontov - Шкільний Всесвіт

Михайло Юрійович Лермонтов — це яскравий і самобутній поет, що створив галерею незабутніх характерів: смілив і рвучких, гордих і непохитних, прочитавши про які надовго їх запам’ятовуєш. Такими героями є персонажі добутку М. Ю. Лермонтова «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова»: сильний і неприборканий Кирибеевич, гордий і мужній купець Калашников, вірна й любляча Алена Дмитрівна

Одна з найважливіших характеристик героїв «Пісні про купця Калашникова» — їхня приналежність до якоїсь спільності, що самі персонажі відчувають як основну складову своєї особистості. І Алена Дмитрівна, і Степан Парамонович, і його молодші брати приймають образу Кирибеевича насамперед як образа свого роду, чистого ім’я Калашникових. Сила купця Степана Парамоновича не в багатстві, а в його твердій упевненості, що він не самотній. Він з роду Калашникових, це ім’я готові захищати, жертвуючи життям, і його брати

Кожна людина повинен відповідати не тільки перед собою, але й перед предками й нащадками за кожний свій крок. Ця свідомість наповнює людини силою, могутністю й безстрашністю. Опричник Кирибеевич теж відчуває свою приналежність до певного клану. Але це не родина, хоча він належить до знаменитого роду:

А з роду ти адже Скуратових

И семьею вигодуваний Малютіній…

Ім’я Малюти Скуратова наганяло жах на весь народ. Кирибеевич — царський опричник, наближений государя, один з воїнів його особистого війська. Опричнина користувалася із благословення Івана Грозного безкарністю. У цьому й складалася сила Кирибеевича. Він відчував за своєю спиною підтримку всієї опричнини й самого пануючи

Зіткнення Кирибеевича й Калашникова виходить за рамки особистої справи. Готуючись помститися кривдникові, Степан Парамонович вступає у відкритий бій з государем, тому що бореться проти його волі, проти вседозволеності, дарованої їм своїй дружині. Купець Калашников бореться за своє чесне ім’я справедливо. Він не може помститися кривдникові інакше, як у відкритому бої, в особистому двобої. У цьому успіх його моральної перемоги. Проти неправедності, обману й безчестя він не дозволить собі боротися цими ж засобами. Він не опоганить ім’я Калашникова таємною помстою. Цар живе за власними законами: хочу — страчу, хочу — милу. Обещав перед всім народом праведний суд за бій, він без тіні коливань порушує цю клятву:

Хто поб’є кого, того цар нагородить,

А хто буде побитий, тому Бог простить…

Цар і опричнина живуть за своїми законами, а Калашникови — за законами загальним, моральним законам народу, згідно яким честь завжди дорожче життя. Результат битви вирішило моральну перевагу Калашникова:

И почувши те, Кирибеевич

Сполотнів в особі, як осінній сніг:

Бойки очі його затуманилися,

Між сильних плечей пробіг мороз,

На розкритих вустах слово завмерло

Головним моральним законом російського народу завжди було святе переконання: «Не в силі Бог, але в правді». Лермонтова нескінченно залучає моральна краса героїв. Він захоплюється Аленой Дмитрівною, для якої ганьба ім’я страшней особистої образи, суд коханого чоловіка вище всього:

Государ ти мій, червоне сонечко,

Иль убий ти мене, або вислухай!

Твої мови — начебто гострий ніж;

Від них серце розривається

Не боюся смерті лютыя,

Не боюся я людської поголоски,

А боюся твоєї немилості…

Ти не дай мене, свою вірну дружину,

Злим охульникам у наругу…

Автор любується й самим Степаном Парамоновичем, готовим на смерть битися «за святу правду’матінку», і безстрашною вірністю його братів:

Ти наш старший брат, нам другий батько;

Роби сам, як знаєш, як відаєш,

А вуж ми тебе, рідного, не видамо

От вони, щирі російські характери. Осіб не видно тільки в юрбі, народ же починається з індивідуальності кожної людини, з почуття особистої відповідальності й перед своєю совістю, і перед родиною, і перед людьми

В «Пісні про купця Калашникова» мене залучають не тільки характери, правдиво відтворені автором, але й весь лад добутку: мова, ритмічність, особлива звуковий ряд