xudozhni osoblivosti rozpovidi mixajla sholoxova dolya lyudini sholoxov - Шкільний Всесвіт

Друга світова війна — це найбільший трагічний урок і людині, і людству. Більше п’ятдесятьох мільйонів жертв, незліченне число зруйнованих сіл і міст, трагедія Хіросіми й Нагасакі, потрясшая мир, змусили людину уважніше вдивитися в самого себе й заново відповісти на

Питання: «Що ти є, Людина, і яке Твоє призначення? »

Особливим добутком, що підняв проблему психології особистості під час війни на нову висоту, є знаменита розповідь М. А. Шолохова «Доля людини».

Перед читачем з’являється не просто історія життя солдата, а доля людини, що воплотили в собі типові риси раціонального російського характеру

Скромний трудівник, батько сімейства жил і по — своєму був щасливий. І раптом війна… Соколів пішов на фронт захищати Батьківщину. Як і тисячі інших таких же, як він, війна зштовхнула Андрія з невідворотними й неминучими жахами. Вона відірвала його від рідного будинку, від родини, від праці. І все життя Андрія Соколова як би перекинулося: на нього обрушилося чудовисько військових злодіянь, життя раптом нізащо стало бити й хльостати його щосили. За що ж ця людина так покарана?

Страждання Соколова — це не епізод, пов’язаний із приватною долею людини. Російській людині були нав’язані жахи другої світової війни, і ціною величезних жертв і особистих втрат, трагічних потрясінь і позбавлень він відстояв свою Батьківщину. У цьому й полягає зміст розповіді «Доля людини».

Оповідання в розповіді ведеться від першої особи, і це розкриває людину не тільки в дії, але й у міркуваннях, оголює внутрішній мир людини, дає подання про глибинні мотиви героїчного й про силу людського духу

Хоробро виконував він на фронті свій військовий борг. Під Лозовеньками йому доручили підвезти снаряди до батареї. «Треба було сильно поспішати, тому що бій наближався до нас: ліворуч чиїсь танки гримлять, праворуч стрілянина йде, спереду стрілянина, і вже початок попахивать смаженим… — розповідає Соколов. — Командир нашої автороти запитує: «Проскочиш, Соколов?» А отут і запитувати нема чого було. Там товариші мої, може, гинуть, а я отут чухаться буду? «Яка розмова! — відповідаю йому. — Я повинен проскочити, і баста!»

У цьому епізоді Шолоховым помічена основна риса справжньої людини — почуття товариства; здатність думати про іншому більше, ніж про себе, здатність допомогти максимально.

Але, приголомшений розривом снаряда, опам’ятався Андрій уже в полоні в німців. З болем дивиться він, як ідуть на схід наступаючі німецькі війська. Почувши вночі, що поруч із ним зрадник хоче видати командира, Соколов прийняв рішення не допустити цього й на світанку своїми руками задушив зрадника

Не упустив людського достоїнства шолоховский герой ні в німецькому полоні, ні на фронті, куди він знову повернувся, бежав з полону. Подвиг людини став у розповіді Шолохова в основному не на поле бою й не на трудовому фронті, а в умовах фашистського полону, за колючим дротом концтабору. У духовному єдиноборстві з фашизмом розкривається характер Андрія Соколова, його мужність. Міркуючи про свою долю, він з болем у душі говорить: «Ох, братуха, нелегка ця справа зрозуміти, що ти не зі своєї волі в полоні. Хто цього на своїй шкірі не випробував, тому не відразу в душу в’їдеш, щоб до нього по — людськи дійшло, що означає ця штука».

А сцена психологічної дуелі Андрія Соколова з комендантом концтабору тільки підтверджує цю думку. Ненавистю дихають слова Андрія, коли мова заходить про ворогів Батьківщини: «Схотілося мені їм, проклятим, показати, що хоча я и с голоду пропадаю, але давитися ихней подачкою не збираюся, що в мене є своє, російське достоїнство й гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися».

Удалині від Батьківщини Андрій Соколов пережив всі тяготи війни, нелюдські знущання фашистського полону. І не раз смерть дивилася йому в очі, але він щораз знаходив у собі титанічна мужність і до кінця залишалася людиною

Але не тільки в зіткненні з ворогом бачить Шолохов прояв героїчного в натурі людини. Не менш серйозним випробуванням стають для героя його втрати, страшне горе солдата, позбавленого близьких і даху, його самітність. Андрій Соколов з війни вийшов переможцем, повернув миру мир, а сам у війні втратив усе, що мав у житті «для себе»: родину, любов, щастя… Безжалісна й безсердечна доля не залишила солдатові навіть пристановища на землі. На місці, де стояв його будиночок, їм же самим побудований, темніла величезна лійка від німецької авіабомби

Андрій Соколов, після всього того, що він пережив, здавалося б, міг назвати життя чумою. Але він не нарікає на мир, не замикається у своєму горі, а йде до людей. Залишившись один на білому світлі, ця людина всю збережену в серце теплоту віддала сиротке Ванюші, замінивши йому батька. Він усиновив Ванюшу, що втратив у війну батьків, пригрів, ощасливив сирітську душу й саме тому сам став потроху вертатися до життя. « Уночі — Те погладиш його, сонного, те волосенки у вихрах понюхаєш, і серце відходить, стає м’якше, а то воно в мене закам’яніло від горя…» — зізнається Соколов своєму співрозмовникові

Всією логікою своєї розповіді М. А. Шолохов довів, що його герой у жодному разі не зломлений і не може бути зломлений життям. Пройшовши крізь найважчі випробування, він зберіг саме головне — своє людське й цивільне достоїнство, свою любов до життя, людяність, що допомагають жити, боротися, трудитися

Андрію Соколову органічно властив «золоте правило» моральності: не робити боляче іншому. Він добрий, довірливий до людей, по — справжньому любить свій будинок, дружину, дітей, турботливий, попереджувальний з товаришами, уважний до людини, що попали в лихо, справедливий і ні за яких умов не втрачає високого людського достоїнства, совісті, честі. Моральні зв’язки з людьми в нього так міцні, що навіть найтяжкі перипетії війни не змогли їх обірватися

Андрій Соколов насамперед думає про власні обов’язки перед близькими, Товаришами, Батьківщиною, народом, людством. Це — не особистісна, не егоїстична, а народна мораль. От чому доля Соколова — доля людська, доля народна

И цим мені доріг Андрій Соколов. Його думки, думи, переживання близькі й Зрозумілі нам, сьогоднішнім одиннадцатиклассникам, що виходить зі стін школи й вступає в самостійне життя