(1 варіант)

А. С. Пушкін в 1822 році пише «Пісня про віщого Олега», в основі якої лежить історична подія. Сам Пушкін назвав свій добуток «Піснею…», підкресливши зв’язок з усною народною творчістю й указавши на важливу рису добутку — прагнення оспівати «справи давно минулого років, преданья старовини глибокої».

Позиція письменника розкривається через використання в пісні різних художньо — виразних засобів: епітетів («віщий Олег», «грізною бронею», «на світлому чолі» і ін.), метафор («не відаєш ран», «роки таяться в імлі» і ін.), порівнянь («гробова змія …як чорна стрічка»), уособлень («лукавий кинджал», «ковші кругові, запінячись, сичать» і ін.). Для передачі колориту епохи, створення атмосфери того часу вживаються застарілі синтаксичні й стилістичні конструкції:

От їде могутній Олег знадвору,

З ним Ігор і старі гості,

И бачать — на пагорбі, у брега Дніпра,

Лежать шляхетні кості…

У тексті безліч архаїзмів, старослов’янізмів: «на тризні жалюгідної», «ти під сокирою ковилу почервониш», «і холод і січа йому нічого» і др.

Зображуючи персонажів пісні, А. С. Пушкін особлива увага приділяє якійсь певній рисі героя. Наприклад, князь Олег — «віщий», тому що з однієї сторони його доля відома, сповіщена, з іншого боку — визначена, і дійсно, не у владі князя неї змінити

Чарівник грає в добутку роль мудрого старця, незалежного від мирського життя, тому він — «покірний Перунові …одному, завітів прийдешній вісник». Кінь Олега є одночасно і його кращим товаришам під час нелегких битв, і символом смерті, від якого призначено вмерти князеві:

Твій кінь не боїться небезпечних праць…

Те мчиться по лайливому полю

И холод і січа йому нічого…

Але приймеш ти смерть від коня свого

«Пісня про віщого Олега» А. С. Пушкіна написана амфібрахієм. Амфибрахические вірші відрізняє більше рівна інтонація в порівнянні з іншими віршованими розмірами, і тому цей розмір використовується, як правило, при оповіданні в лисичанські жанрах

Відзначені художні особливості дозволяють віднести добуток А. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега» до кращих зразків художньої творчості

(2 варіант)

Літопис не дає подання про характер описуваних людей. Літописець покликаний бути об’єктивним, він перераховує факти, художній же добуток суб’єктивно, тому що це точка зору автора на подію або особистість героя. У тексті може не бути прямої авторської характеристики персонажа, але ті засоби, які вибирає автор для створення свого добутку, уже багато про що говорять уважному читачеві

Поринути в мир описуваної епохи нам допомагає лексика, що використовує Пушкіна: «нині», «сбирается», «волхви», «владика», «врата», «глава», «недруг», «січа», «почив», «тризна». Історичну вірогідність що відбувається надають загальновідомі факти з життя Олега (боротьба з «нерозумними хозарами», «щит на вратах Цареграда»). Урочистість створюється за допомогою ритму, обраного автором пісні: «Як нині сбирается віщий Олег // Отмстить нерозумним хозарам…». Простору князя — воїна й чарівника протипоставлені: один завжди на відкритому місці, іншої виходить до князя з темного лісу, причому Олег сам іде назустріч своїй долі: «И к мудрому старцеві під’їхав Олег».

Четверту частину тексту займає текст пророкування, що говорить про те, що навіть число рядків може нам підказати значимість для автора тої або іншої деталі. У пісні два мовці героя — Олег і чарівник. Віщий Олег звертається до волхва, до коня (живому й мертвому), до дружини. Навіть думки князя нам відомі завдяки авторові: «Що ж гаданье? // Чарівник, ти брехливий, божевільний старий! // Знехтувати б твоє предсказанье!» У пісні багато обігів («чарівник, улюбленець богів», «мій товариш, мій вірний слуга», « отроки — други», «друг самотній»…), що характеризують відношення головного героя до тому, з ким він говорить

Добуток невелике по обсязі й насичено подіями, але все — таки два рядки при описі могили автор приділив степовому пейзажу: «їх миють дощі, засипає їхній пил, і вітер хвилює над ними ковила». Епітети як завжди розфарбовують текст: ліс «темний», сіло «світле», море «синє», стремя «позлащенное», кучері «білі», стрічка змії «чорна». Двічі в тексті пісні повторюється сцена бенкету, разом з Олегом і вже без нього «бійці поминають минулі дні й битви, де разом рубалися вони». Слово «поминати» має два значення: прощатися (справити поминки) і згадувати

Пам’ятали об віщому Олега в XIX столітті, пам’ятають і зараз.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *