xto xovaye minule revnivo toj navryad chi z majbutnim u ladi po istorichnix romanax pikulya pikul valentin - Шкільний Всесвіт

Є російська приказка: «Іван, що не пам’ятає споріднення». На жаль, у змісті знання нашої історії дуже багато з людей стали такими «Иванами». Але ж без знання історії не може бути освіченої людини. Сьогодення можна зрозуміти тільки через минуле, а зараз дуже важливо зрозуміти наше сьогодення. Література, учителька життя, повинна прищеплювати інтерес і любов до минулого нашої й іншої країн. Щодо цього Валентин Савович Пикуль часто виступав першовідкривачем для широкої публіки. Адже деякі його романи висвітлюють ті сторінки, які були знайомі, в основному, вузьким фахівцям

Творчість В. С. Пикуля — це й відмінний підручник життя, і захоплюючий, захоплюючий сюжет. Читаючи його романи, не тільки поринаєш у минуле, відчуваєш його смак і аромат, але й замислюєшся над сьогоденням

В історії нашої країни багато славних і безславних воєн, чимало й дипломатичних інтриг. Одним з напружених періодів була Семирічна війна в XVIII столітті. Письменник звертається до цього епізоду в романі «Пером і шпагою». Сюжет побудований навколо історії одного французького дипломата. Але його цікава фігура дає письменникові можливість показати тугий вузол інтересів і протиріч провідних європейських країн. Ми бачимо користолюбство й дурість, а часом і боягузтво, ряду російських сановників і поряд із цим справжніх патріотів. Один з них генерал Салтыков. Автор описує його як тихого дідка, що уперед ніколи не ліз я біля престолу не отирався. Але саме він виявився щирим переможцем прусского короля Фрідріха II, героєм всієї європейської війни. Він був прекрасним полководцем, що розумів солдата. Його заздрісники не простили йому самостійності. На жаль, війна не принесла користі Росії, хоча слави й поваги їй додалася

На зміну «дщери Петровой» Єлизаветі прийшла Катерина П. Її царювання описане в романі «Фаворит». Це було «золоте століття» російського дворянства

Головний художній принцип Пикуля — показувати епоху через конкретних історичних осіб. Їх багато в романі. Але центральні образи — Катерина й Потьомкін. Цариця з’являється перед нами вольовою й розумною жінкою, що прекрасно розбирається в нелегкому мистецтві управляти державою. Вона вміє розташувати до себе людей, зрозуміти чужу країну (Катерина — німкеня по народженню) і служити їй. Але в той же час це хитра, часом підступна й жорстока правителька, велелюбна жінка, стремившаяся подобатися до самої смерті

Суперечлива й фігура «ясновельможного» князя Потьомкіна. Він спритний, хитрий царедворець; іноді безпринципний, часто грубий. Але письменник зыделяет одну важливу рису, що, напевно, і зробила Потьомкіна помітною особистістю в нашій історії. Вона ріднить його з Волинським в «Слові й справі», Салтыковым, з Горчаковым в «Битві залізних канцлерів», нашими полководцями й флотоводцями в «Фавориті». Це патріотизм. Діапазон історичних епох, описуваних романістом, великий, з XVIII по XX століття. В 1987 році він завершив цикл романів про російсько — японську війну 1904 — 1905 років. Ці події вже знайшли відбиття в Російській літературі: в «Порт — Артурі» А. Степанова й «Цусиме» Новикова — Прибою. Але Пикуль розповідає про цю війну по — своєму. Письменник уважає, що історія не терпить шаблонів, з якими іноді підходять до тим або іншим особистостям і подіям. Він нагадує про те, що хоча ми. і звикли вважати Цусимское бій поразкою російського флоту, але забуваємо про високий патріотизм моряків, коли матроси й офіцери наперед знали, що загинуть. Але честь Росії була для них дорожче життя. В останньому романі своєї епопеї — «Каторга» — Пикуль розповідає про каторжан на Сахаліні. Розкривається невідома сторінка історії. Коли на острів прийшли японці, каторжани стали захищати свою страшну, жорстоку в’язницю! З більшою майстерністю письменник досліджує джерела патріотизму цих людей Незважаючи на всі пороки їхнього характеру й виховання, вони залишаються росіянами й борються, гинуть за свою Батьківщину

Велике враження на читачів зробив роман «В останньої риси» про авантюриста Григорію Распутіні й останніх роках правління будинку Романових. Романіст прекрасно показав моральну й духовну злиденність влада імущих перед революцією. Люди, у яких у руках була доля країни, самі виявилися іграшкою в руках темного мужика й містика Распутіна

Романи Пикуля побудовані на контрастах, на протиставленні характерів і доль. Перед нами проходить ціла галерея цікавих і значних, фатальних і незначних фігур, без знання про які наше духовне життя було б бідніше. Валентин Савович Пикуль відкривав для нас «блиск і вбогість» нашої історії, заповнював її живими особами. Спасибі йому за це!