xto voni geroi j antigeroi v romani epopei leva tovstogo vijna j mir tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

У процесі роботи над створенням роману «Війна й мир», поринаючи в матеріал історії, лев Толстої шукає в ньому пояснення багатьом явищам своєї сучасності. Він переконує читача в тім, що народ — величезна моральна сила. Лев Миколайович Толстой — художник з більшим діапазоном тим, філософських поглядів на навколишній світ і людину. Письменникові властива неспішна манера оповідання, він поступово вводить читача в коло своїх поглядів і інтересів, надовго залишаючи в «полоні» добутку

Письменник ставить перед собою грандіозне завдання — розповісти про тім «що ніхто ніколи не скаже». Не можна не зачудуватися широті його поглядів, умінню вплести в тканину оповідання проблеми, що хвилюють людство протягом усього існування. А тим часом Толстой дуже тенденційний, він заздалегідь вирішує, як йому ставитися до того або іншого героя, події, і, вибравши лінію поводження, не звертає з її, змушуючи своїх героїв діяти у відповідності зі строго встановленою лінією. Такий і роман «Війна й мир».

По широті охоплення життя, по глибині й силі розкриття людських характерів, світова Література не знає нічого рівного. Це колосальний добуток про життя російського суспільства в період між 1805 і 1820 роками. Письменник розглядає буття через призму війни й миру, тобто відношення різних людей до війни — убивству (саме так Товстої — Пацифіст трактує війну). Антиподом їй виступає мир, життя людей, їхні інтереси, погляди й мрії

Долі народні переплітаються в романі з життєвими долями окремих героїв. Улюблені персонажі письменника: Андрій Болконский, князівна Марья, старий Болконский, Пьер Безухов, родина Ростових, Кутузов. Вони — провідники філософії автора. Їхні антиподи — Курагины, Шерер, Друбецкой, Долохов — носії самих низинних пороків. Товстої не дає їм ні найменшого шансу покращитися, з

Показуючи Наполеона в романі як проводиря зграї мародерів і грабіжників, автор відмовляє йому в талановитості, переконує нас у випадковості його первісних перемог, коли молодий і марнолюбний генерал заради своїх дріб’язкових інтересів затягує в безодню лих і страждань цілі народи

Всі помисли й дії Кутузова були спрямовані до однієї мети — розгромити ворога. Він жалує солдатів, бачить безглуздість російського походу в 1805 році. Командуючий розрізняє в солдатській масі окремих людей, що страждають і вмирають через чужі фантазії, марнолюбних помислів індивідуалістів

Є в романі сцени, де образ Кутузова показаний суперечливо, зокрема Толстої приписує йому свої думки про те, що розвиток подій не залежить від людей, а визначено понад. Автор показує в романі, які зміни відбуваються з Кутузовим. Він стає зовсім іншим в 1812 році, після відступу з Москви. Полководець міркує про свою провину, про те, що не зумів відстояти древню столицю. Цей мудрий старий розуміє, що падіння Москви не є втрата Росії. Дбайливе відношення до солдата збережеться в полководці й тоді, коли російські армії почнуть громити французів. Кутузов з позиції найсильнішого радить «пошкодувати» французів — адже вони стали слабкими, ним загрожує неминуча загибель

Наполеон, увійшовши в Москву, відчув, що над ним і його арміями занесена рука найсильнішого духом супротивника, став наполегливо просити про перемир’я. До цього диктатор равнодушно дивиться на безглузду загибель підлеглих. Гинуть улани, а Наполеон упевнене, що «присутність його на всіх кінцях миру, від Африки до степів Московии, однаково вражає й валить людей у божевільне самозабуття. Він велів подати собі кінь і поїхав у свою стоянку». Після цієї сцени розумієш, що Наполеон лише кар’єрист і авантюрист, волею долі що зумів підкорити собі величезні маси людей і погубивший їх. Його власне падіння було тільки питанням часу. І зовсім не дивує втеча диктатора, коли він під Березиною кинув на неминучу загибель свою армію в «варварській Росії».

Письменник підкреслює, що Кутузов умів розуміти дух війська й прагнув їм управляти. Товстої оспівує боротьбу російського народу, «поднявшего дрюк війни», що воює без усяких правил, тому що які можуть бути церемонії із завойовниками. Протиставлення Кутузова Наполеонові допомагає авторові показати щирий героїзм одного й незначність помислів іншого. Кутузов плоть від плоті свого народу, а Наполеон далеке від власних солдатів, дивиться на них як на засіб для досягнення своїх корисливих мет

Картини найбільших подій історичного значення переплітаються в романі з побутовими сценами, у яких зображена повсякденне життя героїв. У цілому роман являє собою широке полотно, що розповідає про становлення особистості в певному історичному часі. На прикладі Наполеона автор показує, як дріб’язкові цілі вбивають душу самих активних і здатних людей. Товстої, міркуючи про війну, говорить про її згубність для більшості людей. Призвідників бойні карає суд історії. Але для російського народу ця війна була священної, тому що мова йшла про самому головний — про порятунок батьківщини від іноземного поневолення