voni krashhi iz dvoryan i same tomu obrani mnoyu shhob dovesti ixnyu nespromozhnist po romani ivana turgenyeva batki j diti turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

Роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти» з’явився в 1862 році. З тих пор і дотепер він продовжує захоплювати читачів своїми художніми вартостями. Тургенєву як великому художникові вдалося розкрити в «Батьках і дітях» політичний зміст ідейної боротьби основних суспільних і класових сил у Росії кінця 50 — х — початку 60 — х років XIX століття. У той час самим животрепетним було питання про скасування кріпосного права. У ході підготовки реформи 1861 року чітко виявилися протилежні позиції дворян — поміщиків і революційних демократів

По своїх переконаннях Тургенєв був помірним лібералом, прихильником поступового, реформістського перетворення Росії. Він був супротивником революційних повстань і не вірив у перспективність революційної демократії. Але в той же час постійні життєві спостереження переконували письменника, що демократи — більша сила. І як художник, що тонко вловлює нові віяння епохи, Тургенєв відчув, що саме з демократичного середовища повинен вийти очікуваний усіма в 60 — е роки новий герой. У результаті цих міркувань незабаром з’явився роман «Батьки й діти», де центральним героєм є різночинець — демократ Базарів

Як же зображені в цьому романі головні протиборчі суспільні сили?

Основним і єдиним виразником демократичної ідеології тут є Євгеній Базарів. Тургенєв наділив його любов’ю до точних наук і праці, матеріалістичними поглядами, здатністю впливати на навколишнім. Однак головний герой не залишається таким протягом усього роману. Письменник у другій половині «Батьків і дітей, змінює вигляд Базарова, позбавляє його віри в народ і в майбутнє Росії, приводить до песимізму, тобто робить не схожим на справжніх революціонерів — демократів. Він думав про їх як про велику силу, але минущої, котра повинна поступитися своє місце реформаторам — постепеновцям. От чому Базарова письменник змусив умерти від випадкового порізу пальця

Ідейними антагоністами героя виявилися ліберали — дворяни, які вже виявили свою економічну й політичну слабість. Тургенєв довів, що історична роль дворянством уже зіграна і йому треба поступитися місцем різночинцям. От чому письменник зображує лібералів людьми слабкими. Головний ідейний супротивник Базарова — Павло Петрович Кірсанов

Кірсанов не злюбив його за погляди на життя, властивим нігілістам. Всієї думки Павла Петровича зводилися до того, щоб дотримати старого порядку. Головний герой прагнув цей порядок знищити. Павло Петрович постійно сперечається з Базаровым про науку, самодержавно — кріпосницький лад, селян, «правда, говорячи з ними, він морщиться й нюхає одеколон». «Волосатий» — так сказав Павло Петрович про приятеля Аркадія. Його явно жолобить зовнішність нігіліста: і довгі волосся, і балахон з кистями, і червоні недоглянуті руки, що контрастують із франтівством аристократа. Його аристократизм на англійський манер зводиться до сліпого поклоніння всьому англійському — від парламенту до рукомийників. Тургенєв підкреслює, що Павло Петрович дотримувався своїх ліберально — аристократичних принципів, був твердий і послідовний у боротьбі за їхнє здійснення. Однак самі по собі його принципи мертві, приречені історією. Павло Петрович наприкінці роману залишає свою батьківщину, переїжджає в Дрезден, перестає читати російські книги, і тільки «срібна попільниця у вигляді мужицького постола на його письмовому столі нагадує йому Ороссии.

Але й помірний ліберал Микола Петрович виглядає теж безпомічно й шкода (недарма він говорить, що «пора труна замовляти й ручки складати хрестом на груди»), а його гра в демократизм і лавірування між стар і новим іноді стають смішними. Тургенєв з усією реалістичною нещадністю показує результати діяльності ліберального дворянства: повний розвал господарства (мужики не платять оброку, наймані робітники псують збрую), зубожіння кріпаків

До політичного табору «батьків» по своїх поглядах на життя ставиться й Аркадій Кірсанов. Правда, йому дуже подобаються теорії Базарова й він намагається наслідувати головного героя, видаючи себе за нігіліста. Але, часто забуваючи про свою нову роль, Аркадій заступається за родичів, намагаючись переконати Базарова, що Микола Петрович — «золота людина». Аркадій виявляє свою кревну й ідейну подібність із лібералами, звільняється з — під далекого впливу друга й знаходить свій щиросердечний спокій з Катею Одинцової. Він з випадкового попутника нігіліста перетворюється в спокійного, урівноваженого чоловіка, ліберального поміщика, що не насмілюється навіть голосно запропонувати тост за свого колишнього товариша. Д. И. Писарєв був прав, зрівнявши Аркадія зі шматком чистого й м’якого воску: «Ви можете зробити з нього все, що хочете, але зате після вас усякий інший точно так само може зробити з ним усе, що цьому іншому буде завгодно».

На прикладі Кірсанових Тургенєв показав кращих дворян того часу. Але навіть ці кращі не могли змінити хід подій XIX століття. Влада в руках у дворянства перебувала дуже довго, і мало чого гарного залишилося після нього. У країні був голод і вбогість селян, Росія відстала в розвитку від інших закордонних країн. За допомогою споровши в романі Тургенєв показав, хто буде володіти майбутнім: перемагає Базарів. «Це торжество демократизму над аристократією», — пише Іван Сергійович у листах. Виходить, що випливає крок буде за революціонерами — демократами