vnesok denisa fonvizina v rozvitok rosijskoi literaturnoi movi fonvizin denis - Шкільний Всесвіт

Одним з письменників, які зіграли значну роль у розвитку російської літературної мови на новому етапі, був Денис Іванович Фонвізін. У другій половині XVIII в. пишна багатослівність, риторична врочистість, метафорична абстрагованість і обов’язкове прикрашення поступово поступалися місцем стислості, простоті, точності

У мові його прози широко використовується народно — розмовна лексика й фразеологія; як будівельний матеріал пропозицій виступають різні невільні й напіввільні розмовні словосполучення й стійкі обороти; відбувається настільки важливе для наступного розвитку російської літературної мови об’єднання “простих російських” і “слов’янських” язикових ресурсів

Їм розроблялися язикові прийоми відбиття дійсності в її найрізноманітніших проявах; намечались принципи побудови язикових структур, що характеризують “образ оповідача”. Намітилися й одержали первісний розвиток багато важливих властивостей і тенденції, які знайшли свій подальший розвиток і одержали повне завершення в пушкінській реформі російської літературної мови

Оповідальна мова Фонвізіна не замикається в розмовній сфері, по своїх виразних ресурсах і прийомам він набагато ширше, богаче. Безумовно, орієнтуючись на розмовну мову, на “живе вживання” як основу оповідання, Фонвізін вільно використовує й “книжкові” елементи, і західноєвропейські запозичення, і філолофсько — наукову лексику й фразеологію. Багатство використовуваних язикових засобів і розмаїтість прийомів їхньої організації дозволяють Фонвізіну створювати на загальній розмовній основі різні варіанти оповідання

Фонвізін був першим з російських письменників, що зрозумів, описавши складні взаємини й сильні почуття людей просто, але точно, можна досягти більшого ефекту, чим за допомогою тих або інших словесних хитрувань. Не можна не відзначити заслуг Фонвізіна в розробці прийомів реалістичного зображення складних людських почуттів і життєвих конфліктів

У комедії “Недоук” використані інверсії: “раба мерзенних страстей його”; риторичні питання й вигуки: “як їй учити їхній доброзвичайності?”; ускладнений синтаксис: достаток придаткових пропозицій, розповсюджених визначень, причетних і дієприкметникових оборотів і інших характерний засобів книжкової мови

Використовує слова емоційно — оцінного значення: щиросердечний, серцевий, розбещений тиран. Фонвізін уникає натуралістичних крайностей низького стилю, які не могли перебороти багато сучасних видатних комедіографів. Він відмовляється від грубих, нелітературних мовних засобів. При цьому постійно зберігає й у лексиці, і в синтаксисі риси разговорности. Про використання прийомів реалістичної типізації свідчать і колоритні мовні характеристики, створені шляхом залучення слів і виражень, що вживалися у військовому побуті; і архаїчна лексика, цитати з духовних книг; і ламана російська лексика

Тим часом мова комедій Фонвізіна, незважаючи на свою досконалість, все — таки не виходив за рамки традицій класицизму й не являв собою принципово нового етапу в розвитку російської літературної мови. У комедіях Фонвізіна зберігалося чітке розмежування мови негативних і позитивних персонажів. І якщо в побудові язикових характеристик негативних персонажів на традиційній основі використання просторіччя письменник досягав великій жвавості й виразності, те язикові характеристики позитивних персонажів залишалися блідими, холодно — риторичными, відірваними від живої стихії розмовної мови

На відміну від мови комедії мова прози Фонвізіна являє собою значний крок уперед у розвитку російської літературної мови, тут зміцнюють і одержують подальший розвиток тенденції, що намітилися в прозі Новикова. Добутком, що ознаменував рішучий перехід від традицій класицизму до нових принципів побудови мови прози у творчості Фонвізіна, з’явилися знамениті “Листи із Франції”.

В “Листах із Франції” Досить багато представлені народно — розмовна лексика й фразеологія, особливо ті її групи й категорії, які позбавлені різкої експресивності й у більшому або меншому ступені близькі до “нейтрального” лексико — фразеологічному шару: “Із приїзду мого сюди я ніг не чую…”; “Ми неабияк поживаємо”; “Куди не мабуть, скрізь полнешенько”.

Є також слова й вираження, відмінні від наведених вище, вони наділені тією специфічною експресивністю, що дозволяє кваліфікувати їх як просторічні: “Обоє ці містечка я даром не візьму”; “При в’їзді в місто сшибла нас мерзенний сморід”.

Спостереження над народно — розмовною лексикою й фразеологією в “Листах із Франції” дають можливість зробити три основних висновки. По — перше, ця лексика й фразеологія, особливо в тій її частині, що ближче до “нейтрального” лексико — фразеологічному шару, чим до просторіччя, вільно й досить широко використовуються в листах. По — друге, уживання народно — розмовної лексики й фразеології відрізняється разючої для того часу старанністю відбору. Ще більш важливо й показово те, що переважна більшість використаних Фонвізіних в “Листах із Франції” просторічних слів і виражень знайшло собі постійне місце в літературній мові, і з тим або іншим спеціальним стилістичним “завданням”, а нерідко й просто поряд з “нейтральним” лексико — фразеологічним матеріалом ці вираження широко використовувалися в Літературі більше пізнього часу. По — третє, ретельний відбір народно — розмовної лексики й фразеології найтіснішим образом пов’язаний зі зміною, перетворенням стилістичних функцій цього лексико — фразеологічного шару в літературній мові

Стилістично протилежний народно^ — розмовному лексико — фразеологічний шар — “слов’янізми” — відрізняється тими ж головними рисами вживання. По — перше, вони також використовуються в листах, по — друге, вони піддані досить строгому відбору, по — третє, їхня роль у мові “Листів із Франції” далеко не повністю збігається з тією роллю, що приділялася їм теорією трьох стилів. Відбір виявився в тім, що в “Листах із Франції” ми не знайдемо “слов’янізмів” архаїчних, “ветхих”. Слов’янізми, всупереч теорії трьох стилів, досить вільно сполучаються з “нейтральними” і розмовними елементами, втрачають у значній мірі свою “високу” фарбування, “нейтралізуються” і виступають уже не як специфічна прикмета “високого стилю”, а просто як елементи книжкової, літературної мови. Приведемо приклади: “яке мені було чути її вигуку”; “дружина його така жадібна до грошей…”; “корчем, що обурюють людський нюх нестерпним образом”.

Народно — розмовні слова й вираження вільно сполучаються не тільки з “слов’янізмами”, але й з “европеизмами” і “метафізичною” лексикою й фразеологією: “тут за все про всі аплодують”; “Словом, війна хоча формально й не оголошена, але цього оголошення з години на годину очікують”. Вироблені в “Листах із Франції” риси літературної мови одержали подальший розвиток у художній, науковій, публіцистичній і мемуарній прозі Фонвізіна. Але два моменти все — таки заслуговують на увагу. По — перше, варто підкреслити синтаксична досконалість прози Фонвізіна. У Фонвізіна ми знаходимо не окремі вдало побудовані фрази, а великі контексти, що відрізняються розмаїтістю, гнучкістю, стрункістю, логічною послідовністю і ясністю синтаксичних конструкцій. По — друге, у художній прозі Фонвізіна одержує подальший розвиток прийом оповідання від імені оповідача, прийом створення язикових структур, службовців засобом розкриття образа. Аналіз різних добутків Д. И. Фонвізіна дозволяють говорити про, безумовно, важливої ролі його в становленні й удосконаленні російської літературної мови