23 - Шкільний Всесвіт

Саме у Миколаєві на посаді міського голови він виявив себе і як державний діяч, котрий уміє враховувати інтереси широ­ких верств населення. Ця діяльність у подальшому неоднора­зово інкримінувалася В. П. Костенку радянською владою, але

223

Талант інженера, інтелект ученого-практика допомогли йому зберегти життя та забезпечити можливість реалізації накрес­лених творчих планів.

У 1922 р. В. П. Костенка перевели до Харкова, тодішньої столиці України та призначили на посаду начальника Управ­ління промисловості при Вищій Раді Народного господарства республіки. Він брав активну участь у відновленні важкої про­мисловості, став одним із творців плану відродження суднобу­дування України. На сторінках республіканських газет і жур­налів публікувалися його статті з питань розвитку промисло­вості, а також друкувалися фундаментальні праці: «Еволюція російської машинобудівної промисловості до лютневої револю­ції» (про Донбаський регіон) та «До відновлення водного тран­спорту» [19, 20].

Наприкінці 1924 р. В. П. Костенко переїхав до Ленінграда. Діапазон його діяльності постійно розширювався: він брав участь у розробці конструкцій лісовозів, рефрижераторів, ві­домих поштово-пасажирських теплоходів. На Чорному морі були добре знані «Армения», «Грузия», «Азербайджан». Про­ектував В. П. Костенко і військові кораблі. У 1928 р. він став головою Технічної ради при Центральному Бюро з морського суднобудування й одночасно заступником начальника «Судо-проекту». У 1929—1931 рр. та у 1941—1942 рр. був увязнений як колишній есер і «шкідник» при проектуванні суднобудів­них заводів. Наприкінці 40-х — у середині 50-х рр. ХХ ст. вида­тний інженер-кораблебудівник, як член низки науково-технічних рад, міністерств і науково-дослідних організацій продовжував багато і плідно працювати.

Володимир Полієвктович мав ще й літературний хист, що значною мірою виявився при написанні спогадів «На «Орле» в Цусімє» [21]. Названа праця оцінюється фахівцями як найточ­ніші спогади очевидця. Сигнальний примірник першого ви­дання Володимир Полієвктович отримав за декілька тижнів до смерті у 1956 р.. Більше півстоліття В. П. Костенко віддав суд­нобудуванню, заслужив великий авторитет і повагу серед кора­бельників усього світу.

Традиції визначного суднобудівника були продовжені ве­ликою плеядою талановитих спеціалістів. На жаль, їхня праця у повному обсязі поки що не завжди відома широкому колу за­цікавлених дослідників.

Почесне місце серед послідовників В. П. Костенка нале-224

Жить Юрію Семеновичу Крючкову. Життєвий шлях доктора технічних наук, професора Ю. С. Крючкова заслуговує на пова­гу сучасників. Відомий учений-кораблебудівник віддав роботі за спеціальністю понад 50 років, зробив значний внесок у дос­лідження в галузі динаміки та міцності судових енергетичних установок, а також у вивчення історії кораблебудування, флоту та Миколаєва, зокрема проблем вітрильного суднобудування.

Ю. С. Крючков народився 05.06.1928 р. у Миколаєві в родині службовців. Його дід, О. А. Ткаченко, був професійним суднобу­дівником, працював котельним розмітником. Прізвище та адре­су Олександра Антоновича знаходимо у списку відповідальних службовців «Спілки Миколаївських заводів і верфей» (сучасний Чорноморський суднобудівний завод) і в «Адрес-календарі Ми­колаївського губернаторства» за 1913 р.. Доля багатьох поко­лінь родини Ю. С.Крючкова тією чи іншою мірою була пов’язана з морем Так, у період Другої світової війни його батько та стар­ший брат (Б. С.Крючков)служили на флоті.

У квітні 1952 р. Ю. С. Крючков одержав диплом із відзна­кою Миколаївського кораблебудівного інституту та розпочав трудову діяльність на заводі ім. А. Марті (нині – Чорноморсь­кий суднобудівний завод). Спочатку він працював старшим інженером машинно-котельної групи в бюро будівельників важкого крейсера «Сталинград», а згодом – у відділі підводно­го суднобудування будівничим із механічної частини підвод­них човнів (проект 613). У 1954—1955 рр. навчався в Ленінгра­ді на курсах конструкторів-підводників. Після повернення пе­ревівся до конструкторського бюро з технічного устаткування Чорноморського суднобудівного заводу.

Творче ставлення до роботи визначило подальший науко­вий шлях Ю. С. Крючкова. У жовтні 1955 р. він склав на «від­мінно» вступні іспити до аспірантури ЦНДІ імені академіка О. М. Крилова (ЦНДІ-45) – головного наукового центру судно­будування в СРСР, розташованого в Ленінграді. У 1960 р. Юрій Семенович закінчив аспірантуру та блискуче захистив канди­датську дисертацію [22]. Талановитого вченого запросили на роботу в ЦНДІ-45, де він працював з 1956 по 1973 рр. У 1972 р. Ю. С. Крючков захистив докторську дисертацію, присвячену дії підводного атомного вибуху на блокові атомні енергетичні установки різних типів підводних човнів [23].

Працюючи в Ленінграді, Ю. С. Крючков постійно підтри­мував зв’язок із Батьківщиною, колегами, які жили в Україні,

225

У Миколаєві. Саме любов’ю до рідного міста, прагненням пове­рнутися в «корабельний край» пояснюється наступний етап у його житті та професійній і творчій діяльності. У 1973 р. Ю. С. Крючков, уже широко знаний у наукових колах суднобу­дівників фахівець, запрошується на викладацьку роботу до Миколаївського кораблебудівного інституту, що не тільки не стала на заваді його творчій активності, а навпаки, сприяла підвищенню результативності наукової праці. У 1977 р. під його керівництвом у Миколаївському кораблебудівному інсти­туті створено лабораторію з дослідження екологічно чистих суднових двигунів (нині «Ветродин»).