vixovannya velika sprava im virishuyetsya dolya lyudini byelinskij griboyedov oleksandr - Шкільний Всесвіт

У комедії Грибоєдова «Горі від розуму» Молчалина характеризують так: «на всіх дурнів схожий»; «цілий день грає, мовчить, коли його сварять».

Нам показаний дрібний чиновник, що намагається догодити «всім людям без изъятья», що проводить свій час із дідками для того, щоб його помітили й відрізнили, мовчазний і покірний зі своїм начальником, боязкий і покірний із Софією, що його любить, зухвалий і нахабний з покоївки; людина, що вміє приладитися під інший, пристосуватися кобстоятельствам.

Він послужливий, «у ньому Загорецкий не вмре». Він може вчасно заспокоїти розсерджену даму, запропонувавши їй партію в карти. Як говорить про нього Чацкий, «там моську вчасно погладить, отут впору картку втре!»

Однак ціль життя Молчалина зовсім не в догоді всім людям. Це всього лише засіб для досягнення головної мети. Він хоче бути знатним, богатым, прийнятим в «вищому світлі», воно любить легке, веселе життя, життя без клопоту й тривог. Він уважає, що все повинні прагнути до тої ж мети, тому без сумнівів пропонує Чацкому: «Ну, право, щоб вам у Москві в нас служити? І награжденья брати, і весело пожити?» І дуже здивований відповіддю Чацкого на його пропозицію. Він зовсім «не бачить преступленья» у тім, на що так люто обрушується Чацкий.

Молчалин бере приклад з людей, які завдяки своєму вмінню пристосовуватися довго тримаються на своїх місцях. Про їх він говорить із побожною повагою й захватом: «От сам Фома Хомич, знаком він вам?.. При трьох міністрах був начальником відділення…» Якщо ж хто — небудь має великі родинні зв’язки, якщо серед його родичів багато людей, визнаних у суспільстві «людьми з вагою», те таких він просто боготворить. Наприклад, Тетяна Юріївна. Як він говорить про неї! От його слова: «Тетяна Юріївна!!! Відома, — притім чиновные й посадові їй всі друзі й рідні».

Інтереси Молчалина обмежені тим, щоб набити собі шлунок і калитку, нічого не роблячи, мати високий пост, їздити на бали й свята. Він поважає людей не за їхній розум, чесність, знання, душу, а за друзів, що займають високий пост і, отже, що можуть бути корисними, за те, що вони багаті, мають тепле містечко, дають богатые бали

До Молчалину можна застосувати фразу, сказану Львом Толстим у романі «Війна й мир»: «Для лакея немає великої людини, у лакея своє поняття про велич». Такі люди, як Молчалин, звичайно досягають того, до чого прагнуть. Вони виявляються в милості при дворі й прийняті у вищому світлі, як дядько Фамусова, що падав для звеселяння «їхньої величності». «Зате, бувало, у віст хто частіше запрошений? Хто чує при дворі привітне слово? Максим Петрович! Жарт! У чини виводить хто й пенсії дає? Максим Петрович».

Так, Молчалины досягали й досягають багато чого. Чому ж Чацкий не захотів стати таким же, як і всі? Таким же Молчалиным? Скрізь добре прийнятим, обласканим «вищим світлом»? Адже він мав набагато більше шансів і можливостей встигнути при дворі, чим Молчалин. Але Чацкий визнавав «служенье справі, а не особам». Він умів глибоко почувати, любити, він мислив, мріяв

Молчалину нічого із цього дано не було. Чацкий розумів, що Молчалин — бедный людина. Він обкрав сам себе, всі свої помисли, почуття, бажання направивши на досягнення матеріального благополуччя. Він і любити не може. Він панянку любить за посадою, покоївку — від нудьги. Людина, що не знає й не хоче знати ніякого іншого життя, крім світських розваг, — нещасна людина

Знаючи все це, Чацкий не міг стати Молчалиным. Він любив справу й любив веселощі, але робив те й інше добре й ніколи не змішував ці речі. От його відповідь на пропозицію Молчалина про службу в Москві: «Коли в справах — я від веселощів ховаюся, коли дуріти — дурію, а змішувати два ці ремесла є тьма вмільців, я не з їхнього числа». І все — таки Молчалины можуть бути щасливі

Запити їх настільки малі, що вони цілком задовольняються матеріальною стороною життя. Їм, може бути, не доступні високі ідеали й радості Чацкого, але вони їх і не вимагають. Це бідні люди, обокравшие самі себе, але вони цього не усвідомлять, вони про цьому просто не думають і тому щасливі

Вони нещасні з погляду Чацкого, що не зміг би жити, як вони, але вони щасливі, тому що не можна бути нещасним тому, що щось тобі недоступно, якщо ти об цьому «щось» навіть не підозрюєш. І хоча щастя їх дріб’язково, вони щасливі, тому що їм не треба більшого. Але люди, які мислять і почувають, не повинні та й не можуть бути щасливі таким щастям. Ці люди прагнуть до високих ідеалів і цілям, живуть мрією й здійснюють мрію

Щастя їх — у справі, в ідеї, у мрії. І саме вони наповнюють життя всіх людей високим змістом і світлом