vishnevij sad komediya epoxi chexiv anton - Шкільний Всесвіт

«Розпався зв’язок часів», — з жахом розуміє Гамлет, коли в Датському королівстві, тільки — но схоронив государя, грають весілля вдовствующей королеви й брата покійного, коли на тільки що засипаній могилі зводять пишні палаци «нового життя». Саме важке — уловити, як це відбувається — зміна епох, руйнування колишнього укладу життя, виникнення нових форм. Потім, десятиліття через, історики визначать «переломний момент», але рідко сучасники усвідомлюють, що за час надворі. І ще рідше, усвідомивши, скажуть, як сказав Тютчев: «Блаженний, хто відвідав цей мир у його мінути фатальні».

В «фатальні мінути» жити — страшно. Страшно, тому що люди губляться в нерозумінні: отчого раптом валить усе, що стояло століттями, отчого міцної стіни, що захищали дідів і прадідів раптом виявляються картонними декораціями? У такому неприютном, що продувається всіма вітрами історії світі людина шукає опори — хто в минулому, хто в майбутньому, хто в містичних віруваннях. У своїх ближні опори не шукають — навколишні так само розгублені й приголомшені. І ще людина шукає «винуватих» хто «все це влаштував?» Такими винуватими виявляються найчастіше ті, хто поруч: батьки, діти, знайомі. Це вони — не захистили, упустили… Ах, споконвічні російські питання: «хто винуватий?» і «що робити?»!

В «Вишневому саду» Чехов не тільки створив образи людей, чиє життя довелося на переломну епоху, але запам’ятав сам час у його русі. Хід історії є головний нерв комедії, її сюжет і зміст. Герої «Вишневого саду» — люди, що потрапили в тектонічний розкол, що утворився в часі, змушені жити, тобто любити й радуватися, у цій розпадині обставин великої історії. Цей руйнівний момент — час їхнього єдиного життя, що має свої особливі приватні закони й мети. І вони живуть над прірвою — приречені жити. І зміст їхнього часу є руйнування того, що було життям поколінь

Герой Чехова, як завжди, грає у власному житті другорядну роль. Але в «Вишневому саду» герої виявляються жертвами не нещасних обставин і власної безвільності, а глобальних законів історії діяльний і енергійний Лопахин такий же заручник часу, як і пасивний Гаїв

П’єса побудована на унікальній ситуації, що стала улюбленої для всієї нової драми XX століття, — це ситуація порога. Ще нічого такого не відбувається, але є вже відчуття краю, безодні, у яку повинен звалитися людина

Смішно міркувати, як Петя Трофимов, про історичну необхідність у ситуації чийого — або особистого горя. Страшно, як Блок, виправдувати руйнування родового гнізда, де проходила життя поколінь, із класової точки зору. Ці міркування насамперед аморальні

Одне з головних переконань Чехова в тім, що нікому не дано знати всієї правди, кожний бачить лише частина її, приймаючи своє неповне знання за повноту істини. І бути самопоглиненим цією правдою, неколебимо стояти на своєму, — це виглядає в Чехова як загальна доля, нічим непереборна особливість людського буття. У цьому — незмінності й непохитній вірності кожного своєї суті — і складається основа комедийности п’єси, якими б серйозними або смутними наслідками й ускладненнями не оберталася така сталість для його носіїв і для навколишніх