virsh bloku pro doblestyax pro podvigi pro slavu blok a a - Шкільний Всесвіт

Вірш А. А.Блоку «Про доблестях, про подвиги, про славу…» по жанрі являє собою послання. Це розмова з портретом далекої улюбленої, що ніколи покинула ліричного героя. Однак герой сприймає його як живий, одухотворений образ. Саме тому він називає його не портретом, а особою й, звертаючись до портрета, він говорить так, що начебто покинула його кохана здатна почути його слова, усвідомити всю глибину своєї помилки й, може бути, нарешті, повернутися кгерою.

Весь вірш побудований на опозиції двох образів (ліричного героя і його улюбленої жінки), що покликано підкреслити дистанцію, непереборний бар’єр між ними

У художній структурі добутку образ коханій нібито роздвоюється. Її портрет є зримим і реальним. Сама ж вона овіяна містичними рисами. Кохана йде з будинку в ніч, в іншу непізнавану реальність. Перед відходом вона закутується в синій плащ. Ця повторювана деталь робить її образ ще більш далеким і недосяжним

Перший рядок добутку «Про доблестях, про подвиги, про славу…» як би обманює очікування читача. Здається, що мова йтиме про тему громадянського обов’язку. Однак любовні переживання виявляються для героя на певному етапі життя важливіше всього, так велика й безмежна гіркота його втрати. Тему суму підкреслює вже в першій строфі вірша епітет « сумний». « Особа в простій оправі» сприймається героєм як вища світова цінність

У другій строфі центральним образом є заповітне кільце — символ любовної вірності. Безмежний розпач ліричного героя виражено через жест: він «кинув у ніч заповітне кільце».

Ніч у цьому випадку символізує тьму й невідомість. Однак, згідно эстетическим поглядам поетів — символістів, до яких належав і А. А.Блок, значення символу ніколи не може бути вичерпане до кінця. У цьому випадку воно може бути сприйняте й ширше: ніч — це час, коли повстають бесівські сили

Очевидно, що, втратившись улюбленої, герой зневірився в житті, втратив моральну опору. Центральний мотив цієї строфи — це мотив зради («Ти віддала свою долю іншому…»). Метафора «Летіли дні, крутясь проклятим роєм…» передає почуття прикрості. Втрата зробила все життя героя безцільним існуванням. Його терзали вино й пристрасть, але це не духовне життя, а лише гріховна пародія на неї. Символічно, що герой згадує кохану перед аналоєм (аналой — високий столик з похилим верхом, на який у церкві кладуть ікони й священні книги). Очевидно, у любові він шукає порятунки для своєї заблудшей душі

Навіть по закінченні років ліричний герой все згадує той фатальний день прощання:

Я кликав тебе, але ти не оглянулася,

Я сльози лив, але ти не снизошла.

Повтори підкреслюють багаторазовість мінут скорботних спогадів

Силу любовного почуття ліричного героя актуалізує й мотив сну:

Я міцно сплю, мені спиться плащ твій синій,

У якому ти в сиру ніч пішла

Втративши кохану, ліричний герой не озлобився проти її. Через роки він усе ще називає її милої й ніжної. Розрив сприймається їм як фатальна випадковість, у якій винувата гординя

Перший рядок останньої строфи «Уж не мріяти про ніжність, про славу…», з одного боку, композиційно завершує вірш, образуя кільцеву композицію. З іншого боку, вона містить глибоку думку про те, що особисте щастя людини і його соціальна роль тісно зв’язані між собою

Наступний рядок «Всі миновалось, молодість пройшла!» підкреслює, що час не можна повернути назад. Людина, поринувши у свої страждання, а потім, прагнучи утішитися, проводячи дні в пошуках істини в провині, втратив не тільки любов. Він втратив усе. Честолюбні мрії юності безповоротно пішли в минуле. Життєві плани залишилися нереалізованими. Тільки усвідомивши це, ліричний герой знайшов у собі сили забрати портрет коханої зі стола. Все життя він плекав надію на її повернення. Портрет, прибраний зі стола у фіналі вірша, свідчить про остаточну втрату цієї надії, але одночасно це й певний мужній крок людини, у якому розум, нарешті, переміг хворобливе, разросшееся до всесвітніх масштабів почуття. Однак у цей прощальний жест героя А. А.Блок зумів вкласти стільки горя й туги, що читач, навіть розуміючи правильність зробленого вчинку, однаково продовжує співчувати нещасній людині

У вірші яскраво виражене драматургічний початок, що характерно для лірики А. А.Блоку в цілому. Типовий любовний трикутник перетворився в безутішну драму розбитого серця. Деякі образи у вірші також нагадують деталі театрального реквізиту