viplivati za dumkami velikoi lyudini ye nauka sama cikava tolstoj lev - Шкільний Всесвіт

Роман «Війна й мир» — роман — епопея: у ньому відбилися сила й характер великого народу в той момент, коли вирішувалася його доля. У романі дана широка панорама суспільно — політичного життя Росії, картини сімейного буття

У центрі цих подій — Вітчизняна війна 1812 р., що стала своєрідною перевіркою помислів, справ і здійснень тисяч людей, їхніх моральних якостей і духовної сили. Війна 1805 — 1807 р. — війна непотрібному й незрозуміла російському солдатові, війна, що велася на чужій території, приносила позбавлення, страждання й смерть російським воїнам; тому в ній солдати лише виконували свій військовий борг, підкоряючись дисципліні й військовим законам

Всі були далекі від патріотизму в цій війні: офіцери думали про нагороди й особисті почесті, навіть Андрій Болконский мріяв тільки про свій Тулон; генерали холоднокровно вирішували долі людей на папері й за допомогою дипломатичних хитрувань, а солдати мріяли про якнайшвидше повернення додому, до рідного вогнища

У битві під Шенграбеном росіяни жертвували собою в ім’я порятунку своїх товаришів, проявляючи при цьому чудеса хоробрості, але це робилося несвідомо, інстинктивно. Навіть Кутузов у цій кампанії не величний, як під час Вітчизняної війни, що зробила його великим історичним діячем. Війна 1812 р. оголила всі суспільні сили й відносини, порушила звичний хід життя, захопивши всі нації

Коли війна велася за межами країни, народна Русь ще не піднялася, не відчула національної небезпеки. Ця війна — яскраве вираження глибоких патріотичних почуттів передовим дворянством і народними масами. Проявляючи любов до батьківщини, російські люди воліли знищити своє майно, чим віддати його ворогові. Почалася стихійна евакуація — усі знали тільки одне: «під владою французів залишатися було не можна».

В армії етап народної війни почався із прибуттям Кутузова, що втілило народні сподівання й надії. Барклай де Толли — «бовтай та й годі», як його називали солдати, — був, безсумнівно, талановитим полководцем, але для підтримки духу війська потрібний була російська людина, щиро зацікавлений у ході війни, у який би повірила армія й пішла б за ним

Всі кращі якості російського війська виявилися на поле Бородінського бою, що з’явилося переломним моментом у ході війни, після чого французи вже не могли оправитися. Малюючи єдність духу армії, оптимістичні настрої солдатів і офіцерів, Толстой показує, що переможний результат війни визначився в першу чергу духом війська й народу

Недарма Кутузов так піклувався про дух армії, затримував правдиві, але невтішні звістки з Бородінського поля й пускав по армії свідомо неправдиві відомість, які могли підняти дух війська. Знаючи, що має бути смертельна сутичка з ворогом, що вимагає напруги всіх сил, що вирішується доля народу, Москви, Батьківщини, солдати вважали Бородінський бій загальнонародною, національним справою. «Всім народом налягти хочуть, одне слово — Москва, один кінець зробити хочуть», — говорить Пьеру один солдат

Висока моральна й духовна сила російського війська не могла не принести остаточної перемоги над ворогом, «дрюк народної війни» знищувала ворога з небаченої досі силою: «Миру не може бути, тому що така воля народу».

Виразником патріотичного духу російської армії, її ідейним натхненником і керівником з’явився Кутузов. Зовні старезний, інертний, слабкий старий виявився сильний і гарний внутрішньо: він один приймав сміливі, тверезі й правильні рішення, не думав про себе, про почесті й славу, бачачи перед собою лише одну велику мету, що була його прагненням і бажанням, — перемогу над ненависними загарбниками. Його «проста, скромна й тому істинно велична фігура не могла влягтися в ту брехливу форму європейського героя, мнимо керуючими людьми, що придумали».

Стратегією Кутузова було з’єднання двох сил: терпіння й часу — з одного боку, і з іншого боку — морального духу війська, про яке він завжди ревно піклувався. Він глибше інших розумів значення кожної події в ході війни; зв’язок з батьківщиною, з російською землею, єдність із армією були джерелом його сили як полководця й людини

Патріотизм Кутузова, як і патріотизм простих російських людей, позбавлений зовнішніх ефектів, його патріотизм заснований на впевненості в силі й мужності російської людини, на вірі в перемогу. Після перемоги над ворогом Кутузов виявився не при справах. Він «не розумів того, що значило Європа, рівновага, Наполеон. Він не міг розуміти цього. Представникові російського народу, після того як ворог був знищений, Росія звільнена, росіянинові людині, як росіянинові, робити більше чогось

Представникові народної війни нічого не залишалося, крім смерті. І він умер». Товстої вважав, що «немає величі там, де немає простоти, добра й правди». Високий патріотичний дух і моральна сила й перевага російської армії принесли їй перемогу, що виражається аж ніяк не в захопленні ворожих прапорів і полоні ворожих полководців. Це насамперед моральна перемога, що стала заставою порятунку рідної землі від загарбників. І в цьому ясно простежується величезна роль великого російського полководця Кутузова