23 - Шкільний Всесвіт

Ф. Родоканакі користувався довірою з боку царського уря­ду. Одесити обрали Федора Родоканакі почесним громадяни­ном Одеси за внесок у розвиток міста. У 1881 р. йому було на­дано ділянку землі поблизу Потапівського молу. Тут йому до­зволили розташувати залізний пакгауз 8-9 саженів заввишки та 3 сажені завширшки. Морські перевезення та зберігання товарів у порту відразу почали давати прибуток і вже за два роки було засноване велике пароплавство «Брати Родоканакі». Такі пароплави, як «Теодор Р.» (ємкістю 246 тонн), «Євген Р.» (ємкістю 353 тонни) та «Віра» (ємкістю 532 тонни) були зареєс­тровані в Одесі та ходили під російським прапором [12].

Діти Федора Родоканакі продовжували традиції хіоських купців. Ефігінія вийшла заміж за одеського грецького купця Падью, сина Михайла Агелостоса й Аргетіс Петрококіну та пої­хала з чоловіком до Марселю. Аріадна вийшла заміж за одесь­кого купця Миколу Маврокордато, а Марія – за племінника Еммануїла Родоканакі. Єдиний син Перікліс народився у

185

1841 р. в Одесі та працював разом із батьком. Їм належали де­сять великих одеських підприємств, серед яких були млин, текстильна та шкіряна фабрики, пивоварня, фабрика з пошиву одягу, винні заводи та завод шампанських вин. Слід відзначи­ти, що комерційні прибутки Родоканакі збільшувалися за ра­хунок промислових інвестицій [13].

Після смерті Федора Родоканакі у 1882 р. у володіння май­ном вступив Перикліс. У заповіті була висловлена воля, щоб син одружився з гречанкою з купецької родини, та він обрав собі за дружину Велиславу Борецьку, вдову офіцера. Спадок Перікліса Родоканакі був величезним. Лише в Бесарабії він володів 41 тис. гектарів землі. Справи йшли успішно й Одеський торговий дім мав свої філіали в Севастополі та Ростові-на-Дону. Періклісу Родоканакі було надано титул спадкового дворянина, та грець­кий купець не мав дітей і не міг передати свій спадок нащадкам, як було передбачено у заповіті його батька. Після його смерті у 1899 р. філіал торгового дому Родоканакі припинив своє існу­вання в Одесі.

26 липня 1831 р. у мешканця Одеси купця 1-ї гільдії Гри­горія Івановича Маразлі та його дружини Зої Федорівни наро­дився син Григорій. Хрещеним батьком новонародженого був брат Зої Дмитро Федорович Маразлі. Григорій навчався у при­ватному пансіонаті Кнарі, а в 1850 р. закінчив юридичний від­діл Рішельєвського ліцею [14].

Трудову діяльність юнак розпочав на Кавказі, де служив чиновником з особливих доручень при генерал-губернаторові. По смерті батька в 1851 р. Г. Г. Маразлі став продовжувачем сімейної справи, яка була пов‘язана з торгівлею. Після завер­шення Кримської війни він став вкладати гроші у власність і промисловість. Так, у книзі реєстрації податків за 1873 р. було зазначено, що Г. Г. Маразлі володів більше, ніж 12-ма маєтка­ми. Він успішно поєднував комерційну діяльність із участю у міському управлінні: був гласним міської Думи, старшиною власників будинків, членом міської управи, а у 1873 р. був об­раний заступником міського голови [15].

Іншим важливим торговельним центром, де зосередилися грецькі купці, було місто Маріуполь, яке з кінця ХVІІІ ст. ста­ло місцем, де зійшлися сухопутні та морські торгові шляхи. Щорічно в місті проводилися 4 ярмарки, куди звозилися това­ри з різних регіонів України, Росії, Криму. Основним товаром на ярмарках була риба та продукти її переробки. Місто відігра-186

Вало важливу роль у зовнішній торгівлі Російської держави. Основним предметом експорту була пшениця «арнаутка». За­куплену на маріупольських ярмарках рибу везли через усю Україну до Польщі та Молдавії, а пшеницю, ячмінь та інші зер­нові культури відправляли через маріупольський порт на іно­земних купецьких судах до Греції, Туреччини, Італії та бал-канських держав. Основними предметами імпорту були грець­кі вина, ізюм і сухі фрукти з Османської імперії [16, с. 165].

Особливе значення для міста відігравала торгівля зерновим хлібом, яку зосередили у своїх руках іноземні, в основному, італійські купці. Поступово з приазовського ринку їх почали витісняти російські та місцеві комерсанти [1, с.165]. Так, в се­редині ХІХ ст. у Маріуполі були відкриті великі торгові доми, що належали грецьким купцям Ф. Родоканакі, А. Палеологу, Д. Петрікокіно й А. Хараджаєву [7, с. 312].

Родоначальником династії маріупольських купців Хара-джаєвих був Антон Костянтинович Хараджа, який прибув до Маріуполя разом із іншими греками з Кримського ханства у 1778—1780 рр.. А. К. Хараджа мав родину та був досить багатою людиною в Криму. Та у Маріуполі він втратив багатство, був за­писаний у міщани та невдовзі помер. Сини А. К. Хараджі були підприємливішими і, нагромадивши капітал, поновилися у ку­пецькому стані. Найуспішнішим у торгових справах був Давид Антонович. А його син Олександр Давидович Хараджаєв відкрив торгову контору, що займалася скуповуванням зерна в навколи­шніх селах і продажем його за кордоном. Для розширення торго­вих зв‘язків О. Д. Хараджаєв придбав більше десятка невеликих парусних суден і пароплавів. Зростанню капіталу родини сприя­ло нове піднесення морської торгівлі на Чорному й Азовському морях після завершення Кримської війни. В цей час через Марі­упольський порт щорічно вивозилися великі партії пшениці, яч­меню, суремного та лляного насіння та інших товарів, вартість яких у60-х роках складала близько 5 млн. крб. [16].