vichna sonechka dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Образ Сонечки Мармеладовой у романі «Злочин і покарання » — це для Достоєвського втілення вічної смиренності й страждання жіночої душі з її жалем до близьких, любов’ю до людей і безмежною самопожертвою. Лагідна й тиха Сонечка Мармеладова, слабка, боязка, безмовна, заради порятунку від голоду своєї родини, рідних людей зважується на страшний для жінки вчинок. Ми розуміємо, що її рішення — неминучий, невблаганний результат умов, у яких вона живе, але в той же час це приклад активної дії в ім’я порятунку що гинуть. У неї немає нічого, крім свого тіла, і тому єдино можливий для неї спосіб урятувати від голодної смерті маленьких Мармеладовых — це займатися проституцією. Сімнадцятилітня Соня сама зробила вибір, сама вирішила, сама вибрала дорогу, не почуваючи ні образи, ні зла до Катерине Іванівни, слова якої були останнім поштовхом, приведшим Сонечку на панель. Тому її душа не озлобилася, не зненавиділа ворожий їй мир, бруд вуличного життя не торкнулася її душі. Її рятує нескінченне людинолюбство. Все життя Сонечки — це вічна жертва, жертва безкорислива й нескінченна. Але в цьому для Соні і є сенс життя, її щастя, її радість, вона не може жити інакше. Її любов до людей, як вічне джерело, харчує її змучену душу, дає їй сили йти по тернистому шляху, яким є все її життя. Вона навіть думала про самогубство, щоб позбутися від ганьби й мучень. Розкольників теж уважав, що «справедливіше й розумніше було б прямо головою у воду й разом покінчити!» Але самогубство для Соні було б занадто егоїстичним виходом, а вона думала про «їх» — голодних дітях, а тому свідомо й смиренно прийняла уготованную їй долю. Смиренність, покірність, християнська всепрощаюча любов до людей, самозречення — головне в характері Соні

Розкольників уважає, що жертва Соні даремна, що нікого вона не врятувала, а тільки себе «загубила». Але життя спростовує ці слова Раскольникова. Саме до Соні приходить Розкольників висповідатися в гріху — у зробленому їм убивстві. Саме вона змушує Раскольникова зізнатися в злочині, довівши, що щирий сенс життя в каятті й стражданні. Вона вважає, що жодна людина не в праві позбавити життя іншого: «И хто мене суддею поставив: кому жити, кому вмерти?» Переконання Раскольникова жахають її, але вона не відштовхує його від себе. Великий жаль змушує її прагнути переконати, морально очистити загублену душу Раскольникова. Соня рятує Раскольникова, її любов воскрешає його кжизни.

Любов допомогла Соні зрозуміти, що він нещасний, що, при всій видимій гордості, він потребує допомоги й підтримці. Любов допомогла переступити через таку перешкоду, як подвійне вбивство, щоб спробувати воскресити й урятувати вбивцю. Соня відправляється за Раскольниковым на каторгу. Любов і жертва Соні очищають її від ганебного й сумного минулого. Жертовність у любові — от вічна риса, характерна для росіян жінок

Порятунок для себе й для Раскольникова Соня знаходить у вірі в Бога. Її віра в Бога — це її останнє самоствердження, що дає їй можливість робити добро в ім’я тих, кому вона себе приносить у жертву, її довід на користь того, що жертва її не буде марної, що життя незабаром знайде свій результат у загальній справедливості. Звідси її внутрішня сила й стійкість, що допомагають пройти «кола пекла» її безрадісного й трагічного життя. Про Соню можна говорити багато. Її можна вважати героїнею або вічною мученицею, але не захоплюватися її мужністю, її внутрішньою силою, її терпінням просто неможливо.