velike shhastya voli ne povinne buti zatmaryuvane zlochinami proti osobistosti po romani bulgakova majster i margarita bulgakov - Шкільний Всесвіт

«На широкому полі словесності російської в СРСР я був один — єдиний літературний вовк. Мені радили пофарбувати шкіру. Безглузда рада. Чи фарбований вовк, чи стрижений вовк, він однаково не схожий на пуделя. Із мною й надійшли, як з вовком. І кілька років гнали мене за правилами літературної садки в обгородженому дворі…»

Це рядка з листа М. Булгакова И. Сталіну. Про що воно? Про зацькованість, забиваемости каменями, гонимости відомого письменника. Жити й працювати вільно заважають, будь — які творчі починання придушуються. Це чи не злочин проти свободи особи?

Доля М. Булгакова не одинична. В одному ряді з ним можуть бути названі імена Б. Пастернаку, А. Ахматовій, О. Мандельштама, М. Зощенко й багато інших

Зіставлення письменника з вовком не випадково. Ми можемо побачити дану метафору в багатьох віршах поетів XX століття:

Мені на плечі кидається століття — вовкодав,

Але не вовк я по крові своєї…

Цей вірш О. Мандельштама. У ньому автор порівнює себе з вовком, якого намагається знищити століття — вовкодав, хоча сам поет не хоче жити по вовчих законах

Порівняння свого положення в суспільстві із загнаним звіром зустрічається й у Б. Пастернаку:

Я пропав, як звір у загоні,

Десь люди, воля, світло,

А за мною шум погоні,

Мені назовні ходу немає!

И через десятиліття поет В. Висоцький, у якого при його житті не було опубліковано ні рядка, напише:

Рвуся із сил і із всіх сухожиль,

Але сьогодні не так, як учора:

Обклали мене, обклали —

Але залишилися ні із чим єгері!

Іде полювання на вовків, іде полювання —

На сірих хижаків, запеклих і щеняти:

Кричать загоничі, і гавкають пси до блювоти,

Кров на снігу — і плями червоні прапорців

Висоцький пише про несвободу поета в суспільстві, про те, як важко «вийти за прапорці». Неважливо, хто коштує у влади, людина, що відрізняється незалежністю суджень, переслідується. Скільки століть влада імущі намагаються позбавити поетів волі, але все безрезультатно. Правителі йдуть і падають нащадками зі своїх п’єдесталів, поети ж залишаються в історії на століття

Створений Булгаковим образ Майстри в добутку «Майстер і Маргарита» як не можна краще відбиває це.

Майстер — історик по утворенню, що займається перекладами. Він широко утворений. Це людина років тридцяти восьми, голений, з гострим носом і стривоженими очами. Чому Булгаков назвав свого героя Майстром? «Майстер» означає вищий ступінь досконалості. Герой складає роман, але не просто складає, а проникає в саму суть життя. Майстер — філософ і творець. Його роман — втілення тої істини, що несе людям Ісус, у книзі це Иешуа. Роман Майстра завершений і… відкинуть. Всі спроби письменника боротися за свій роман призводять до поразки. Зрештою Майстер виявляється в божевільному будинку, де втрачає свого ім’я

Людині, що відкрила істину, немає місця у звичайному житті. Можна робити злочини проти особистості, можна спробувати знищити волю. Але ці спроби ні до чого не приведуть

Майстер, що побачив суть життя й розповів про неї миру, вище тоталітарної влади. Булгаков зіставляє свого героя з Иешуа, підкреслює подібність між ними. Иешуа й Майстер — носії істини, що затверджує справедливість і милосердя як вічні цінності. Обоє вони незрозумілі й гнані. Обоє гинуть у тім світі, у якому їм довелось жити: один закінчує життя в божевільному будинку; іншою виявляється розп’ятим на хресті. Але самий головне, і Майстер, і Иешуа воскреють для вічного життя. Сгинул безіменний номер 118, зате письменникові, якого кличуть високим словом «Майстер», дане безсмертя: «Адже ваша подруга називає вас Майстром, адже ви мислите, як же ви можете бути мертві? Хіба для того, щоб уважати себе живим, потрібно неодмінно сидіти в підвалі, маючи на собі сорочку й лікарняні кальсони? Це смішно!» — говорить Майстрові Азазело.

И в фіналі роману Булгаков направляє свого героя по тій же дорозі, по якій іде Иешуа — носій істини. Таке зіставлення допомогло Булгакову показати долю художника як вічну драму життя. Конфлікт носія істини сходить своїми коріннями до подвигу Ісуса Христа. Найкращі люди, вільні душею, завжди переслідуються. Так було за всіх часів. Художник, проти волі якого відбувається злочин, знаходить безсмертя ввечности.

Але як би багато зла не було у світі, милосердя завжди тріумфує в ньому. Воно — складова частина істини, про яку увесь час ведеться мова в романі. Перший щабель цієї істини — справедливість

Перед смертю Булгаков говорив своїй дружині: «Коли я вмру, мене незабаром почнуть друкувати. Журнали будуть сваритися через мене, театри будуть вихоплювати друг у друга мої п’єси. І тебе всюди стануть запрошувати виступати зі спогадами про мене». Так і трапилося. Чому ж наше сучасне цивілізоване суспільство повторює старі помилки? Воно не цінує своїх «Майстрів» при житті, усіляко намагаючись применшити їхню волю, і звеличує після смерті. Воно вбиває волю своїми ж руками. Але живуть безсмертні твори Булгакова, Ахматовій, Пастернаку, нагадуючи нам, якими ми повинні бути: вільними й незалежними, творцями свого власного життя

Нехай воля стане нашим життєвим компасом. Адже тільки озброївшись нею, ми зможемо спорудити храм Істини