«До чого якісь права, якщо ми позбавлені

Волі й спокою думок, якщо наше

Внутрішнє й сама особисте «я» — це закисла калюжа?»

(Анри Торо)

«На широкому полі словесності російської в СРСР я був один — єдиний літературний вовк. Мені радили пофарбувати шкіру. Безглузда рада. Чи фарбований вовк, чи стрижений вовк, він однаково не схожий на пуделя. Із мною й надійшли як з вовком. І кілька років гнали мене за правилами літературної садки в обгородженому дворі…»

Це рядка з листа М. Булгакова И. Сталіну. Про що воно? Про зацькованість, забиваемости каменями, гонимости відомого письменника. Жити й працювати вільно заважають, будь — які творчі починання придушуються. Це чи не злочин проти свободи особи?

Доля М. Булгакова не одинична. В одному ряді з ним можуть бути названі імена Б. Пастернаку, А. Ахматовій, О. Мандельштама, М. Зощенко й багатьох інших

Зіставлення письменника з вовком не випадково. Ми можемо побачити дану метафору в багатьох віршах поетів ХХ в.:

Мені на плечі кидається століття — вовкодав,

Але не вовк я по крові своєї…

Цей вірш О. Мандельштама. У ньому автор порівнює себе з вовком, якого намагається знищити століття — вовкодав, хоча сам поет не хоче жити по вовчих законах

Порівняння свого положення в суспільстві із загнаним звіром зустрічається й у Б. Пастернаку:

Я пропав, як звір у загоні,

Десь люди, воля, світло,

А за мною шум погоні

Мені назовні ходу немає!

И через десятиліття поет В. Висоцький, у якого при його житті не було опубліковано ні рядка, напише:

Русь із сил і із всіх сухожиль,

Але сьогодні не так, як учора:

Обклали мене, обклали —

Але залишилися ні із чим єгері!

Іде полювання на вовків, іде полювання —

На сірих хижаків, запеклих і щеняти:

Кричать загоничі, і гавкають пси до блювоти,

Кров на снігу — і плями червоні прапорців

Висоцький пише про несвободу поетів у суспільстві, про те, як важко «вийти за прапорці». Неважливо, хто коштує у влади, людина відрізняється незалежністю суджень, переслідується. Скільки століть влада імущі намагаються позбавити поетів волі, але все безрезультатно. Правителі йдуть і падають потоками зі своїх п’єдесталів, поети ж залишаються в історії на століття