velike serce mayakovskogo mayakovskij vladimir - Шкільний Всесвіт

…Вийшли ви на зорі й відразу

Голосним голосом заговорили.

А день^ — те великий!..

чиВистачить вас?

М. Горький

Заклопотаність Горького зрозуміла. У Росії багатьох талановитих людей «не вистачило» на все життя. Вони або гинули на початку свого творчого шляху, зім’яті залізної п’ятої самодержавства, або, почавши голосним голосом, по тимі ж причинам не могли витримати взяту силу до кінця. Будь — якому молодому літераторові легко було помилитися у виборі шляху в це насичене подіями передреволюційний час, наелектризований спрагою змін у політичному ладі, у суспільному житті, у духовній сфері, в оцінці головних людських цінностей. Кожному. Але це був Маяковський!

Його вистачило не тільки на все життя. Переміняється покоління поколінням, а творчість великого поета не тільки не старіє, а навпаки, стає всі ближче й зрозуміліше мільйонам людей. Ніж далі відсувається від нас час, у якому затворів Маяковський, тим ближче наближаємося ми до розуміння всієї глибини його поетичних відкриттів

Володимир Маяковський. Хто він? Що ми знаємо про нього? Багато років на цю людину був «навешен ярлик» генія революції, про нього мало знали як про людину, забували, що й у нього є просте людське серце

Рання творчість Маяковського — це міркування над перебуванням людини, над його життям, над його турботами. У цей час поет виходить на арену російської поезії футуристом. Його залучають у цих людях, що намагаються творити культуру майбутнього, їхній шумний протест проти застою в житті й мистецтві, їхньої мрії про той прекрасний час, до якого неодмінно прийде людство. Маяковський мріяв і писав про життя, де не буде місця жорстокості, злості, чорної заздрості

«Велике серце» Маяковського. Що це? Може, це серце більших розмірів, налите здоровою кров’ю? — Немає. Це серце людини. «Велике серце» — це серце, що вміщає в собі любов до всьому й всім, це серце, у якому немає місця неправди й «звірству».

Тема людяності звучить майже у всіх добутках поета. Особливо мені сподобався вірш «Добрий стосунок до коней», де автор звертає увагу на те, «те в нашім житті плачуть від жорстокості й байдужості не тільки люди, але й коня

Підійшов і бачу —

За каплицей каплица

По морді котиться,

Ховається у вовні…

И смутно стало авторові, охопила його «звірина туга» за те, що немає у світі розуміння, що не вистачає людині доброти й жалості навіть до «ломового» коневі

Кінь, не треба.

Кінь, слухайте —

Чого ви думаєте, що ви їх

Плоше?

Дитинка,

Всі ми трошки коня,

Кожний з нас по — своєму кінь

Так, у кожному з нас «живе» кінь; ми тягнемо позад себе всі гріхи, придбані нами ще при житті…

Кожний з нас бачить мир по — своєму. Маяковський сприймав його у всій своїй широті, це сприйняття дуже вплинуло й на його любовну лірику. Поет, по — перше, був людиною, якій не далекі були всі людські почуття. Вічна лірична тема любові в «Хмарі в штанях», «Люблю», «Про це», вона присутня в багатьох віршах, присвячених улюбленим жінкам, У Маяковського любовне почуття виражене люто, жагуче, з вулканічною силою. Два головних почуття пронизують всю творчість поета: «громада любов, громада ненависть». Громаду любов він віддавав усьому, що служило добру, людям, новому часу; громаду ненависть обрушував на все, що заважало затвердитися людським відносинам, що було зв’язано зі старим миром

Володимир Маяковський… Його вірші про любов, про вірність, про прекрасне життя у світі цих почуттів зруйнували ідеал генія, Маяковського — Пам’ятника

Мама!

Ваш син прекрасно хворий!

Мама!

У нього пожежа серця

Скажіть сестрам, Люді й Оле, —

Йому вже нікуди дітися…

Маяковський мріяв. Маяковський любив, але не міг він знайти людину такого, як він сам

Де улюблену знайти мені,

Таку, як і я?

Така не вмістилася б в