Шляхетність — це внутрішня культура, якої, на жаль, позбавлені деякі люди.

Я думаю, що шляхетна людина має бути чесною, готовою завжди допомогти у важку хвилину, терпимою до недоліків інших, поблажливою до глупоти та шанобливою до мудрості. Людина з певним внутрішнім стрижнем, очима, що випромінюють упевненість, — шляхетна.

Шляхетність людини виявляється в певних обставинах, так само як і ЇЇ ницість. Хіба можна назвати шляхетною людину, яка намагається очорнити в очах оточуючих іншу людину для того, щоб прибрати її з дороги?

Для справжньої шляхетності походження значення не має. Під впливом обставин можна посісти високе місце в суспільстві, здобути титул, але… Шляхетність — це насамперед внутрішнє наповнення, шляхетною людину обставини зробити не можуть. Взірцем шляхетної людини для мене є Наталка з п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка».

Шляхетна людина має розвинене почуття власної гідності, але не принижує інших. Шляхетність — це готовність до самопожертви, здатність ставити щось вище від власних бажань. Це щедрість, причому не лише душевна.

Але тільки вчинки, а не високі слова, розкривають істинну сутність людини, визначають міру її шляхетності, так само, як і інтелігентності. Інтелігентність — приватний випадок шляхетності.

На мою думку, шляхетність — це коли ти віддаєш людям все, що можеш, і водночас вибачаєш їм за те, що вони іноді не відповідають за це взаємністю.

Отже, справжню шляхетність визначають справи та вчинки людини, повага до людей, жертовність і відсутність хизування та замилування собою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *