urochista oda oleksandra radishheva radishhev oleksandr - Шкільний Всесвіт

Радищев — одна з тих фігур, про які писати надзвичайно складно. При радянській владі він шанувався в якості першого російського революціонера, і тому його головна книга «Подорож з Петербурга в Москву», що створювалася з 1785 по 1789 рік, увійшла в шкільну програму по Літературі

Автора, що пише настільки важким складом, немудро зненавидіти, тим більше що підручник пропонував звести зміст його добутку до двох — трьох худих ідейних формул. Багато ворожостей до прози Радищева переносили на всю літературу XVIII століття: здавалося, що тоді «всі так писали». Це невірно: так із серйозних літераторів не писав більше ніхто, Радищев доводив стилістичні принципи свого часу до немислимої крайності. Тим він і оригінальний, та й з інших причин заслуговує на увагу як письменник

Радищев народився в родині багатого поміщика. Дитинство його пройшло в маєтку Немцово під Калугою. Учився він у Пажском корпусі — училище, що готовило юнаків до придворної служби. В 1766 році уряд направив групу молодих людей для навчання в Лейпцігський університет; у неї входив і Радищев. Ця поїздка визначила всю його подальшу долю. По — перше, юнак побачив європейське життя, настільки не схожу на російську. По — друге, за кордоном він познайомився з ідеями сучасних йому французьких філософів — просвітителів, більшість із яких були матеріалістами й республіканцями. Пізніше він виразив багато хто із цих ідей з незвичайною прямотою, доходячи до крайніх висновків. Нарешті, не менш важливими виявилися чисто побутові обставини. Російські студенти жили у своєму гуртожитку під наглядом якогось майора Бокума — злодія й грубіяна. Природно, гарячі юнаки не могли миритися з його поводженням. Один раз дійшло до справжнього бунту; студенти побоювалися серйозних неприємностей, але справа зам’яли. Все це Радищев докладно описав пізніше в «Житії Федора Васильовича Ушакова» — біографії свого друга, що у Лейциге й умер. Дуже схоже, що для письменника дріб’язковий деспотизм Бокума на все життя залишився зразком будь — якого самовладного правління

Радищев не зробив блискучої кар’єри, як покладалося б по його вихованню. Але досить успішно просувався по службі, користуючись заступництвом освіченого вельможі, графа Олександра Романовича Воронцова. Зрештою він дослужився до солідної посади начальника петербурзької митниці

З ранніх письменницьких досвідів Радищева цікавий «Щоденник одного тижня» — спроба дуже важкою мовою передати тонкі почуття, пережиті в розлуці із друзями. Для російської літератури така тема тоді була внове. Втім, «Щоденник» так і залишився в рукописі. Опублікував молодий Радищев тільки переклад із французького «Міркувань про грецьку історію» філософа Г. Мабли — одного із самих послідовних республіканців свого часу. У примітці до цього твору перекладач насмілилася назвати самодержавство «наипротивнейшим людському єству станом». Беєві другу половину сімдесятих років Радищев жив непримітно й зовсім не займався творчістю

Думають, що поштовхом до поновлення письменницької діяльності було читання книги французького публіциста абата Рейналя «Історія європейців в обох Индиях» — самого знаменитого антиколоніального добутку європейської словесності XVIII століття. Жахаючі (часом преувеличенно жахаючі) картини колоніального рабства, намальовані Рейналем, зв’язалися в розумі Радищева з усім гіршим, що можна було побачити в російській дійсності при кріпосному праві

Думки, вичитані письменником замолоду у філософів — просвітителів, складалися в якусь систему

Європейська Освіта затверджувала ті самі принципи, які згодом лягли в основу сучасного західного життя. Найважливіші з них — природна рівність і воля людей; право кожної людини на прагнення на щастя; повна віротерпимість. У Бога більшість просвітителів або відкрито не вірили, або вважали, що Він не має відносини до повсякденного людського життя, тому й церква не має ніякого права втручатися вжизнь.

Радищев був одним з тих, хто хоче всяке світове питання дозволити тепер же, негайно. Ідеї свого часу він сприйняв не головою, а серцем. Пристрій сучасного суспільства для Радищева не просто нерозумно, а огидно. Якщо передова європейська думка встановила, що влада закону й свобода особи гарні, а сваволя й усякий рід стиснення погані, виходить, миритися з ними не можна. У цьому змісті Радищев, безперечно, мислив як революціонер

Думки, що опанували їм, вимагали виходу. Радищев знову узявся за перо: він почав роботу над книгою «Подорож з Петербурга в Москву». У той же час він написав ще кілька сміливих добутків: «Лист до друга, жительствующему в Тобольську» — розповідь про відкриття пам’ятника Петру Великому із зауваженнями про монархічну владу в суспільстві, «Житіє Ушакова» і інші. Щоб напевно забезпечити видання своїх творів, Радищев завів власну друкарню з єдиним верстатом, де надрукував спочатку «Подорож з Петербурга в Москву», а потім «Лист до друга», екземпляри якого сам розсилав знайомим

Є відомості, що цензор пропустив «Подорож», тому що не прочитав книги — інакше важко зрозуміти, яким образом вона могла пройти цензуру (між іншим, у ній порицалась і сама цензура). Всі сторони російського життя стали перед публікою в самому похмурому світлі. У своїх замітках Радищев малював неправий суд, тяготи й несправедливості набору на військову службу, розпусту дворян, що отруює життя селян. Головне ж — нелюдське тиранство він показував як звичайне, а не виняткове відношення поміщика до селянина, що знаходить опору й у самому законі. Цього мало; він виправдував селян, що вбили жорстокого пана, зрівнював християнську віру з усіма религиями, хулив самий царський титул: «Скажіть, у чиїй голові може бути більше несообразностей, якщо не в царської?». Нарешті, у книзі Радищев помістив уривки зі своєї оди «Вільність», написаної в 1733 році

Оповідач, від імені якого ведеться оповідання, зустрічає якогось «новомодного віршотворця», що йому цю оду почасти читає, почасти переказує. Вона була створена з нагоди завоювання американцями незалежності й відкрито прославляла народне повстання проти самовладдя. Народ у радищевской оді звертається до царів з тими ж викриттями, які в Біблії звучать із вуст самого Бога:

Тебе наділив я в порфіру…

Удовицю призирать і сиру,

Від лих безвинність щоб урятувати,

Батьком їй бути чадолюбивым;

Але месником непримиренним

Пороку, лже й наклепу…

Вихід у світло «Подорожі» викликав страшний скандал. Книга дійшла до імператриці, що з повною підставою побачила в ній суворий і упереджений вирок всьому її царюванню. «Бунтівник гірше Пугачова», — сказала вона про Радищева. Він був арештований і присуджений до страти, заміненою десятилітнім посиланням у Сибір; з ним відправилася сестра його покійної дружини: вони любили один одного, але через споріднення закон забороняв їм вінчатися. Почуття більшої частини читаючої публіки із приводу книги Радищева і його процесу виражені в епіграмі Державіна:

Їзда твоя в Москву з истиною подібна,

Недоречно лише зухвала, сміла й навіжена…

Деякі в петербурзькому суспільстві співчували засланцеві, збирали на його користь пожертвування, а його головний заступник граф Воронцов посилав до Радищева за свій рахунок цілі обози спродовольствием.

Книга Радищева була в Росії, зрозуміло, під забороною, знятою тільки в 1905 році. Але вона ходила в безлічі списків, передавалися з рук у руки й деякі збережені екземпляри першого видання. В 1796 році новий імператор, Павло I, повернув Радищева із Сибіру, але не на волю, а на проживання в село під слово честі — нічого не писати проти уряду

Віршів Радищев писав небагато, але поетичним талантом, безсумнівно, володів. Дух експериментаторства в його поезії виявився навіть сильніше, ніж у прозі. В одній із глав «Подорожі» він шкодує про засилля ямбів у російської поезії й радить згадати древній гекзаметр, осміяний після неуспіху «Телемахиды» Тре — Диаковского. Ода «Вільність», щоправда, написана ямбами, але ямбами нарочито «шорсткими»; тут, як і в прозі, Радищев думав, що його думка буде виражена яскравіше, сильніше. Не без гордості його герой — віршотворець зауважує, що утруднена вимова вірша «у світло рабства тьму перетвори» відповідає труднощам самої дії

Роки посилання Радищева були багаті політичними подіями. Захват волею в перші роки французької революції змінилося кривавими стратами якобінської диктатури, а потім самовладдям Наполеона Бонапарта. Радищеву довелося переконатися в справедливості «закону природи»: «з вільності народжується рабство». Смерть Катерини привела лише до посилення сваволі в царювання Павла I.

Світогляд Радищева змінилося, він став ще більшим скептиком. У Сибіру їм було написано кілька філософських творів, серед яких саме велике по змісту — трактат «Про людину, про його смертність і безсмертя». У павловское царювання, живучи в саратовской селу, Радищев займався в основному чистою літературою, далекої від політики. Він написав велику статтю про Тредиаковском «Пам’ятник дактилохореическому узяттю», де знову — докладніше, ніж в «Подорожі», — обґрунтовував переваги гекзаметра. Тоді ж він складав модним у ті роки «росіянином» розміром (чотиристопним хореєм без рим) поему, або, як сам її назвала, «повість богатирська віршами», «Бова», на сюжет популярного лубочного роману « Бова — Королевич». Такого роду романи перевидавалися безліч разів, автори ж були давно забуті. Тому їхнього твору змішували з російським фольклором. Вірші — Наслідування їм писали чи ледве не всі російські поети, від Хераскова до Пушкіна включно; із цього й початку встановлюватися міцний зв’язок між фольклором і «високою» літературою

В 1801 році новий імператор Олександр I повністю реабілітував Радищева: він одержав місце у важливій установі, Комісії складання законів. Довкола нього утворився кружок молодих літераторів, приятелів його сина. Деякі з них були близькі Радищеву демократичними поглядами, інших, як, наприклад, що видається філолога й талановитого поета А. X. Востокова, з ним ріднив інтерес до народної поезії й відродження древніх розмірів. Радищев у ці роки почав величезну поему «Пісня історична» — віршований виклад древньої історії, у якій він знову спробував виразити свій погляд на історію взагалі:

Коль катівство нагнуло

У яремвысокувыю,

Те що потреби, хто їм править?

Вождь упаде, особа зміниться,

Але ярем, ярем пребудет.

Тоді ж, в 1801 — 1802 роках, він написав два чудових вірші. В одному з них («Осьмнадцатое сторіччя») Радищев глибокодумно підводив підсумки минулому століттю; його характеристика стало хрестоматійної:

Ні, ти не будеш забуто, столетье безумно й мудро,

Будеш прокляте вовек, у століття подивом всіх

Інше, «Софические строфи», — просто прекрасна поезія:

Ніч була прохолодна, світло в небі,

Зірки блищать, тихо джерело ллється,

Вітри ніжно віють, шумлять аркушами Тополи білі

Ти клялася верною бути вовеки,

Мені богиню нощи дала порукою;

Північ хладный дунув один раз міцніше — Клятва зникла

Пятидесятитрехлетний письменник був повний сил і думок. Але незабаром Радищеву стало ясно, що політичні ідеї, які він висловлював у Комісії, знову викликають невдоволення високого начальства. Про те, що безпосередньо привело його до загибелі, ходять лише легенди. Так чи інакше, 11 вересня 1802 року Радищев прийняв отруту