u chomu tragizm vzayemin popelu j natashi v drami gorkogo na dni gorkij maksim - Шкільний Всесвіт

Люди «дна» у соціально — філософській драмі М. Горького — це люди, викинуті з життя в силу різних обставин, що не вміють їй пручатися. Такий Васько Попіл, що живе в нічліжці Костылева. Він займає там привілейоване положення — окрема кімната, поважне відношення хазяїна, любов його дружини. Але ні відносне матеріальне благополуччя, ні пещення Василисы не приносять йому щастя. Васько Попіл — злодій, і його спосіб добування грошей — крадіжки по наведенню того ж Костылева, що потім і скуповує в нього крадене. Васько не вірить у можливість іншого для себе шляхи: «Батько все життя у в’язницях сидів і мені теж замовив… Я коли маленький був, так уже в ту пору мене кликали злодій, злодіїв син…» Коханка Василиса, дружина Костылева, набридла йому: вона зла, жорстока, жадібна. «Душі в тобі немає…» — говорить їй Васько, пояснюючи своє відчуження. Йому подобається Наташа, молодша сестра Василисы, що у будинку Костылевых живе на положенні прислуги. Ревнуючи, Василиса «по — звірячому» б’є її, Костылев принижує, докоряючи вбогістю. І єдине, що залишається Наташе — мріяти про щастя. Вона зізнається, як чекає, що «завтра… приїде хтось… хто — небудь… особливий… або — трапиться що — небудь… теж — небувале». Чекає подовгу, розуміючи, що чекати в цьому житті нема чого, що однаково, «хто зломить» голову, так вуж краще Васько Попіл. Вона говорить йому, що іноді він дуже їй подобається, але не вірить вона в майбутнє з ним, адже «ремесло» його небезпечно й ненадійно. Не вірить вона й у те, що любить його, адже «коли люблять — поганого в улюбленому не бачать», а вона не може його не засуджувати. Попіл сподівається на її душу, її моральну чистоту, на щось у житті сьогодення — адже всі навколо, «за що не схопишся… все гниле… усе — не тримає». І послухавши ради Луки, про те, як можна заново почати життя в Сибіру, умовляє Наташу піти з ним, до нового щастя. Але їхнім мріям не призначено збутися. Василиса з помсти обварила Наташу окропом, а в бійці вбивають Костылева, і Василиса обвинувачує в його вбивстві Попелу. Найстрашніше, що Наташа подумала про змову між Попелом і сестрою. Майже в нестямі вона метається з лементом про допомогу, призиваючи поліцію, вимагаючи суду й над Васьком, і над сестрою, і над собою. У підсумку Попіл піде в Сибір за казенний рахунок — на каторгу, Василиса, хоч і у в’язниці, але все — таки впевнена, що вона «вивернеться», а Наташа, вийшовши з лікарні, «пропала» невідомо куди. Трагічність взаємин Попелу й Наташи, у першу чергу, у тім, що вони не можуть протистояти цьому жорстокому життю, обставини якого виявляються сильніше їх. Вони приречені на животіння в убогості й приниженні, а їхньої мрії про щастя грубо зруйновані, і спереду розпач і безпросвітність. «Людина народжується для кращого», — згадує у своєму монолозі Сатин слова Луки, а звідси й гуманістична позиція автора — проблема зміни життя героїв, гідних людського щастя