u chomu tragediya kateriny po drami ostrovskogo groza ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

У п’єсі А. Н. Островського «Гроза» зображена епоха 60~х років дев’ятнадцятого сторіччя. У цей час у Росії назрівають революційні виступи народу. Вони спрямовані на. поліпшення життя й побуту простих людей, на скинення царату. Добутку великих російських письменників і поетів також беруть участь у цій боротьбі, серед них і п’єса Островського «Гроза», що потрясла всю Росію. На прикладі образа Катерины зображена боротьба всього народу проти «темного царства» і його патріархальних порядків

Головним персонажем у п’єсі А. Н. Островського «Гроза» є Катерина. Її протест проти «кабановских» порядків, боротьбу за своє щастя й зображує в драмі автор

Катерина виросла в будинку небагатого купця, там змужніла духовно й морально. Катерина була неабиякою особистістю, і в рисах її особи була якась надзвичайна принадність. Вся вона «дихала» росіянці, істинно народною красою; от як говорить про неї Борис: «Якась у їй на особі посмішка ангельська, а від імені — те начебто світиться».

До свого заміжжя Катерина «жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі», займалася чим хотіла й коли хотіла, ніхто й ніколи не змушував її й не примушував робити те, що їй, Катерине, не хотілося

Її духовний мир був дуже багатий і різноманітний. Катерина була дуже поетичною натурою з багатою уявою. У її розмовах ми чуємо народну мудрість і народні висловлення. Її душа прагнула до польоту;, «Отчого люди не літають як птаха? Мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, так тебе й тягне летіти. От так би розбіглася, підняла руки й полетіла».

Душу Катерины «виховувалася» і на розповідях прочанок, які щодня були в будинку, і на шиття по оксамиті (шиття виховало її й привело в мир краси й добра, у мир мистецтва).

Після заміжжя різко змінилося життя Катерины. У будинку Кабановых Катерина була одна, її мир, її душу никнув т не те не міг зрозуміти, Ця самітність була першим, кроком до трагедії. Різко змінилося й відношення домашніх до героїні. Будинок Кабановых дотримувався таких же порядків і звичаїв, як рідний дім Катерины, але тут «всі начебто з — під неволі». Жорстокі порядки Кабанихи притупили в Катерине прагнення до піднесеного, із цього часу душу героїні падала вбездну.

Ще один біль Катерины — нерозуміння її чоловіком. Тихін був доброю, ранимою людиною, дуже слабким у порівнянні з Катериной, у нього не було ніколи своєї думки — він підкорявся думці іншого, більше сильної людини. Тихін не міг зрозуміти прагнення своєї дружини: «Не розберу я тебе, Катя». Це нерозуміння наблизило Катерину ще на один крок ккатастрофе.

Трагедією для Катерины стала й любов до Бориса. За словами Добролюбова, Борис був таким же як і Тихін, тільки утвореним. Через свою освіченість він і потрапив у поле зору Катерины. Із всієї юрби «темного царства» вона вибрала його, що отличались небагато від інших. Однак Борис виявився ще гірше Тихона, він печеться тільки про себе: він думає тільки про те, що скажуть про нього навколишні. Він кидає Катерину напризволяще, на розправу «темного царства»: «Ну, бог з тобою! Тільки одне й треба просити в бога, щоб вона вмерла скоріше, щоб їй не мучитися довго! Прощай!».

Катерина ж щиро любить Бориса, турбується про нього: «Щось він тепер, бедный, робить?.. За що я його в лихо ввела? Гинути б мені однієї! А то себе погубила, його погубила, собі безчестя — йому вічна ганьба!».

Вдачі міста Калинова, його брутальність так «бідність нагольная» були не прийнятні для Катерины: «Коль захочу, так і піду, куди ока дивляться. Ніхто не зупинить мене, вуж такий

Характер у мене».

Високу оцінку добутку дав Добролюбов. Катерину він назвав «променем світла в «темному царстві». У її трагічному кінці «даний страшний виклик самодурній силі… У Катерине ми бачимо протест проти Кабановских понять про моральність, протест, доведений до кінця, проголошений і під домашнім катуванням, і над безоднею, у яку кинулася бідна жінка». В образі Катерины Добролюбов бачить втілення «російської живої натури». Катерина воліє вмерти, чим жити в неволі. Учинок Катерины неоднозначний

Образ Катерины в п’єсі Островського «Гроза» є прекрасним образом російської жінки в Росіянці літературі