u chomu pomilka rodiona raskolnikova dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

У романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» відбилися протиріччя дійсності й суспільної думки «сутінкової» епохи 60 — х років XIX століття. Письменник бачив, як післяреформене ламання соціальних відносин поступово приводило до глибокої кризи суспільних ідеалів, хиткості морального життя Росії

«З’явилися якісь трихіни, істоти мікроскопічні, що вселялися в тіла людей», — відзначав у своєму романі Достоєвський, маючи на увазі різні по своїй сутності й спрямованості ідеї, що займали розуми молодого покоління, відірваного від норм загальнолюдської й християнської моралі, відлучених від культурних традицій, дбайливо збережених попередніми поколіннями. Але ідеї ці, внаслідок особливого відношення письменника до природи людського буття, визнання їм наявності потойбічних сил у реальному житті, з’являються перед читачем «Злочину й покарання» як «парфуми, обдаровані розумом і волею».

Із цих позицій Достоєвський оцінює ідеї й учинки головного героя свого роману — Родіона Раскольникова, зображуючи його як людини, «зараженого» ідеєю, жертву сил зла, реально присутніх у повсякденному житті

Отже, які ж основні положення теорії цього героя? У чому полягає помилка Раскольникова?

Розкольників намагається довести ідею справедливості «крові по совісті». Для цього він розділяє всіх людей на два розряди: «на нижчий (звичайних)…, на матеріал, службовець єдино для зародження собі подібних, і властиво на людей, тобто имеющих дарунок або талант сказати в середовищі своєї нове слово».

Далі герой Достоєвського доводить право цих «справжніх» людей на злочин в ім’я шляхетної мети, думаючи, що для щастя більшості можна пожертвувати меншостями. Для Раскольникова це «проста арифметика». Він уважає, що «надлюдині» дозволене «переступити через кров» в ім’я благополуччя всього людства — такий злочин відносно й виправдано «високою» метою. Ця мета полягає в тім, щоб «загнати» неосвічене людство, тобто, по Раскольникову, людей «другого розряду», в «кришталевий палац» благополуччя, загального процвітання, створити царство справедливості на землі

Звичайно, «із цього зовсім не треба, щоб Ньютон мав право вбивати кого вздумается… або красти щодня на базарі», — допускає Розкольників. Однак це тільки зовнішня сторона проблеми

Уже ці твердження дозволяють зробити висновок про помилковість теорії героя роману. З одного боку, Розкольників вірно помітив деякі загальні особливості людських характерів — це підтверджується фактами Історії

Інша справа, що подібна постановка питання суперечить законам загальнолюдської моралі й християнської етики, що проголошує всіх людей однаково рівними перед Богом. Розкольників забуває про те, що особистість будь — якої людини безцінна й недоторканна. Герой не розуміє, що, убиваючи бабу — процентщицу як уособлення земного зла (по його суб’єктивній думці), вона знищує людину в собі, вчиняє злочин перед самим собою

Таким чином, теорія Раскольникова є антилюдською по своїй суті, оскільки вільно дозволяє робити вбивства, творити беззаконня під прикриттям абстрактної «шляхетної мети». У цьому — одна з помилок героя Достоєвського й, одночасно, його трагедія. Причину його омани письменник бачить, насамперед, у безвір’ї, відриві від культурних традицій, втраті любові Кчеловеку.

Аналізуючи аргументи Раскольникова в захист своєї теорії, можна зробити висновок про те, що її справжній зміст полягає не в обґрунтуванні людського права робити добро за допомогою зла, а у визнанні існування «надлюдини», що піднімається над «повсякденною» мораллю. Адже герой міркує не стільки про можливість убивства як такого, скільки про відносність моральних законів і обожнюванні людської особистості

Тут таїться друге, не міні помилкове й трагичное, омана Раскольникова: він не враховує того, що «звичайний», «пересічний», по його знову ж мірках, людина не здатна стати «надлюдиною», замінити собою Бога. Саме тому, мріючи виділитися із загальної людської маси, сподіваючись стати «великим генієм, завершувачем людства», персонаж Достоєвського зробився звичайним злочинцем, убивцею

Розкольників думав, що для нього наступить «царство розуму й світла», а наступила «тьма» смертного гріха, «вічність на аршині простору». Герой зрозумів, що він просто не здатний зробитися Наполеоном

Таким чином, Родіон Розкольників стає жертвою власної теорії, помилкою «рязрядов», на які сам же поділив всіх людей. Своїм трагічним прикладом він довів неможливість перетворення «людини другого сорту» в «пана, що має сказати нове слово» за рахунок людської жертви

Ідея дозволу «крові по совісті», уседозволеності, заперечення етичних принципів приводить або до руйнування людської особистості, як це й відбулося з Раскольниковым, або породжує чудовиська начебто Свидригайлова. У зіткненні ідей Раскольникова з реальною дійсністю оголюється неспроможність, помилковість і явна порочність його теорії, що становить сутність конфлікту роману Достоєвського