23 - Шкільний Всесвіт

Виявлений нами «Щоденник» Степана Васильченка з по­мітками Гната Яструбецького – це об′ємний рукопис (107 сто­рінок) у твердій обкладинці темно-вишневого кольору. Записи велися хімічним олівцем, майже щоденно, як в дорозі, так і під час концертів. Цей «Щоденник» не був переданий до архіву капели, а зберігався в родині Яструбецьких до 2004 р..

Майже на всіх концертах звучали твори в обробці Миколи Леонтовича (колядки, щедрівки, пісні «Ой, сяду я в понеділок», «Ой, гай мати»). Г. В. Яструбецький розумів їхню цінність ще тоді, коли Леонтович-композитор був мало відомий широкому мистецькому загалові. «Після першої пісні капелян дарували квітками. Мало не кожний номер програми вимагали повтори­ти. Капела співала бадьоро, в лад… Найбільше враження, зда­ється, справили на публіку пісні «Ой, сяду я в понеділок», «Ой, гай мати», «На горі сніжок курить…» (запис від 14 липня, Луб­ни). «Говорили промови про нашу народну пісню, про її значен­ня, про її силу, як ясної, чистої зброї в боротьбі за національне визволення народу» (запис від 15 липня).

Заробітки від подорожі були мінімальними: «…грошей в ка-пелян залишилося од мандрівки дуже мало і вистачило тільки на вінок-другий цибулі, яка скрізь була порівнюючи дешева і на яку переважно і кинулися капеляни, щоб не явитися додому із зовсім порожніми руками» (запис від 2 вересня).

Загальне враження, яке справила капела «Думка» своїми

131

Концертами, прекрасно охарактеризував «один із учителів м. Ромни у своїй простій, але надзвичайно правдивій і зворуш­ливій промові – порівняв концерт капели з ясним сонцем, яке несподівано зійшло на темному, нудному обрії, з чарівним сном, що примусив забитися у їх завмерлому серці, нагадавши про довічно незламну красу, про радість і щастя життя і боротьби за світлі ідеали. Рідна пісня в прекрасному виконанні, як та жива вода з казки, обдавала і освіжала їх душі, збудила тугу за кра­сою…» (запис від 28 серпня).

Однак, незважаючи на велику популярність Капели, внут­рішні негаразди в «Дніпросоюзі» призвели восени 1920 р. до її розпаду і створення Другої мандрівної капели, на чолі з Кири­лом Стеценком та Олесем Чапківським. У її складі Гнат Ястру-бецький позбувся посади адміністратора, але залишився співати в хорі [16]. Вже 8 вересня Друга мандрівна капела виїхала в тур­не на Правобережну Україну, що тривало до 10 листопада. На­прикінці жовтня капеляни завітали до Тульчина, де відбулась зустріч з М. Д. Леонтовичем. Видатний композитор відвідав концерт хору, на якому виконувались його твори.

Повернувшись до Києва, цей музичний колектив також припинив своє існування, а культурно-просвітній відділ «Дні-просоюзу» був розформований. Пізніше, на основі Першої та Другої мандрівних капел був створений новий хоровий колек­тив «Дніпросоюзу», віднесений 15 листопада 1920 р. до систе­ми державних радянських закладів мистецтва, підпорядкова­них Київській губернській політосвіті [17]. Навесні 1921 р. хор було перетворено на «Державну українську мандрівну капелу» («Думка»). З нею творчий шлях Г. В. Яструбецького був повя-заний майже до кінця життя [18].

Після трагічної загибелі Миколи Леонтовича у січні 1921 р., Г. Д. Яструбецький виступив одним з ініціаторів ство­рення Всеукраїнського комітету по вшануванню пам’яті М. Леонтовича, у якому був офіційним представником «Думки» та «Дніпросоюзу». У Комітеті він працював у видавничій, му­зейній та музичній комісіях [19, арк. 1, 4].

У лютому 1921 р. Гната Васильовича було відряджено до Марківки для збору біографічної інформації про Леонтовича, з’ясування обставин його вбивства, збирання творчої спадщи­ни. Кандидатура Г. Д. Яструбецького найбільше підходила для здійснення цієї подорожі, оскільки він не лише особисто знав Миколу Леонтовича та був другом його родини, певний час жив

132

І працював в Тульчині, а й був юристом за фахом. Тому, у «від­критому листі» від 22 лютого 1921 р. [20, арк. 1] та посвідченні про відрядження, виданому Всеукраїнським комітетом по вшануванню пам’яті Леонтовича, усім державним та громад­ським установам пропонувалось допомагати Г. В. Яструбець-кому у зборі музичних творів та біографічних матеріалів про Леонтовича [21].

Виїхав він на Поділля 1 березня, а повернувся, вірогідно, на початку травня, адже 15 травня мав звітувати на засіданні Комі­тету про результати поїздки [22]. Перебуваючи в Марківці та Тульчині, Гнат Яструбецький зустрічався з рідними, близькими та знайомими композитора Леонтовича, скрупульозно занотову­вав кожен день своєї подорожі у т. зв. «Щоденнику розслідуван­ня», записував спогади батька, дружини, сестер небіжчика. Він намагався майже похвилинно відтворити останній вечір перед трагедією та ранок, коли відбувся злочин. Драматизмом сповне­ний опис останніх хвилин життя композитора1.

У час перебування Гната Васильовича у відрядженні його сім’я відчувала значну матеріальну скруту, тому дружина Віра Арсенівна звернулася до Комітету з проханням надати грошову допомогу. 19 квітня голова Президії МТЛ Юхим Михайлів роз­порядився видати родині 80 тис. крб. [20, арк. 2].