Виявлений нами «Щоденник» Степана Васильченка з помітками Гната Яструбецького – це об′ємний рукопис (107 сторінок) у твердій обкладинці темно-вишневого кольору. Записи велися хімічним олівцем, майже щоденно, як в дорозі, так і під час концертів. Цей «Щоденник» не був переданий до архіву капели, а зберігався в родині Яструбецьких до 2004 р..
Майже на всіх концертах звучали твори в обробці Миколи Леонтовича (колядки, щедрівки, пісні «Ой, сяду я в понеділок», «Ой, гай мати»). Г. В. Яструбецький розумів їхню цінність ще тоді, коли Леонтович-композитор був мало відомий широкому мистецькому загалові. «Після першої пісні капелян дарували квітками. Мало не кожний номер програми вимагали повторити. Капела співала бадьоро, в лад… Найбільше враження, здається, справили на публіку пісні «Ой, сяду я в понеділок», «Ой, гай мати», «На горі сніжок курить…» (запис від 14 липня, Лубни). «Говорили промови про нашу народну пісню, про її значення, про її силу, як ясної, чистої зброї в боротьбі за національне визволення народу» (запис від 15 липня).
Заробітки від подорожі були мінімальними: «…грошей в ка-пелян залишилося од мандрівки дуже мало і вистачило тільки на вінок-другий цибулі, яка скрізь була порівнюючи дешева і на яку переважно і кинулися капеляни, щоб не явитися додому із зовсім порожніми руками» (запис від 2 вересня).
Загальне враження, яке справила капела «Думка» своїми
131
Концертами, прекрасно охарактеризував «один із учителів м. Ромни у своїй простій, але надзвичайно правдивій і зворушливій промові – порівняв концерт капели з ясним сонцем, яке несподівано зійшло на темному, нудному обрії, з чарівним сном, що примусив забитися у їх завмерлому серці, нагадавши про довічно незламну красу, про радість і щастя життя і боротьби за світлі ідеали. Рідна пісня в прекрасному виконанні, як та жива вода з казки, обдавала і освіжала їх душі, збудила тугу за красою…» (запис від 28 серпня).
Однак, незважаючи на велику популярність Капели, внутрішні негаразди в «Дніпросоюзі» призвели восени 1920 р. до її розпаду і створення Другої мандрівної капели, на чолі з Кирилом Стеценком та Олесем Чапківським. У її складі Гнат Ястру-бецький позбувся посади адміністратора, але залишився співати в хорі [16]. Вже 8 вересня Друга мандрівна капела виїхала в турне на Правобережну Україну, що тривало до 10 листопада. Наприкінці жовтня капеляни завітали до Тульчина, де відбулась зустріч з М. Д. Леонтовичем. Видатний композитор відвідав концерт хору, на якому виконувались його твори.
Повернувшись до Києва, цей музичний колектив також припинив своє існування, а культурно-просвітній відділ «Дні-просоюзу» був розформований. Пізніше, на основі Першої та Другої мандрівних капел був створений новий хоровий колектив «Дніпросоюзу», віднесений 15 листопада 1920 р. до системи державних радянських закладів мистецтва, підпорядкованих Київській губернській політосвіті [17]. Навесні 1921 р. хор було перетворено на «Державну українську мандрівну капелу» («Думка»). З нею творчий шлях Г. В. Яструбецького був повя-заний майже до кінця життя [18].
Після трагічної загибелі Миколи Леонтовича у січні 1921 р., Г. Д. Яструбецький виступив одним з ініціаторів створення Всеукраїнського комітету по вшануванню пам’яті М. Леонтовича, у якому був офіційним представником «Думки» та «Дніпросоюзу». У Комітеті він працював у видавничій, музейній та музичній комісіях [19, арк. 1, 4].
У лютому 1921 р. Гната Васильовича було відряджено до Марківки для збору біографічної інформації про Леонтовича, з’ясування обставин його вбивства, збирання творчої спадщини. Кандидатура Г. Д. Яструбецького найбільше підходила для здійснення цієї подорожі, оскільки він не лише особисто знав Миколу Леонтовича та був другом його родини, певний час жив
132
І працював в Тульчині, а й був юристом за фахом. Тому, у «відкритому листі» від 22 лютого 1921 р. [20, арк. 1] та посвідченні про відрядження, виданому Всеукраїнським комітетом по вшануванню пам’яті Леонтовича, усім державним та громадським установам пропонувалось допомагати Г. В. Яструбець-кому у зборі музичних творів та біографічних матеріалів про Леонтовича [21].
Виїхав він на Поділля 1 березня, а повернувся, вірогідно, на початку травня, адже 15 травня мав звітувати на засіданні Комітету про результати поїздки [22]. Перебуваючи в Марківці та Тульчині, Гнат Яструбецький зустрічався з рідними, близькими та знайомими композитора Леонтовича, скрупульозно занотовував кожен день своєї подорожі у т. зв. «Щоденнику розслідування», записував спогади батька, дружини, сестер небіжчика. Він намагався майже похвилинно відтворити останній вечір перед трагедією та ранок, коли відбувся злочин. Драматизмом сповнений опис останніх хвилин життя композитора1.
У час перебування Гната Васильовича у відрядженні його сім’я відчувала значну матеріальну скруту, тому дружина Віра Арсенівна звернулася до Комітету з проханням надати грошову допомогу. 19 квітня голова Президії МТЛ Юхим Михайлів розпорядився видати родині 80 тис. крб. [20, арк. 2].