23 - Шкільний Всесвіт

Пізніше Гнат Васильович згадував: «…Різного роду репресії з боку єпархіальної духовної влади примусили мене наприкінці 1913 р. залишити професію служителя культу і перейти до робо­ти преподавателя середньої школи на Поділлю же»[8].

З 1914 р. Г. В. Яструбецький учителював у Тульчинському жіночому духовному училищі, викладав російську мову, словес­ність та історію російської літератури. Водночас учителем цер­ковного співу та Закону Божого там працював М. Д. Леонтович. У Тульчині їхні родини товаришували, спільно проводили му­зичні вечори. За спогадами дочки Миколи Леонтовича Галини: «Гнат Васильович – у нас у сім’ї всі його звали Гнатик – нерід­ко в Тульчині приходив до нас додому. Приносив з собою скрип­ку. Моя мама брала гітару, батько сідав за піаніно. Яких тільки пісень не співали вони» [1].

Влітку 1914 р., після смерті від туберкульозу батька, який залишив по собі великі борги, хвору жінку та двох малолітніх доньок, Гнат змушений був шукати додаткового заробітку. Маючи семінарську освіту, він обійняв посаду полкового свя­щеника 76-го піхотного Кубанського полку. Від початку Пер­шої світової війни перебував у діючій армії.

У березні 1917 р. Гнат Яструбецький на солдатському мі­тингу відмовився від посади полкового священика, але зали­шився в армії членом полкового комітету (з грудня – членом військово-революційного комітету полку). В лютому 1918 р. Г. В. Яструбецький демобілізувався за станом здоров’я, отри­мавши при цьому посвідчення на право носіння зброї, як «ене­ргійно захищавший інтереси трудового народу» [9].

Оселившись у Києві, Гнат Васильович, як і більшість пред­ставників свідомої української інтелігенції, добу становлення української державності зустрів із ентузіазмом. За часів Гетьма­нату був співробітником редакційно-видавничого відділу Мініс­терства народного здоров’я йопікування [10].

З 1919 р. Г. В. Яструбецький працював у найпотужнішій кооперативній організації України того часу – Дніпровському союзі споживчих союзів («Дніпросоюзі»), що організовував і

129

Фінансував концерти, вистави, лекції не тільки у Києві, а й у провінції. З доброї волі голови «Дніпросоюзу» – Д. В. Коліуха – до штату цієї установи були зараховані відомі українські культурні діячі – К. Г. Стеценко, Я. С. Степовий, М. Д. Леонто-вич, М. І. Верховинець, П. Г. Тичина, П. О. Козицький, які були задіяні у роботі видавничого відділу та різноманітних секцій культурно-просвітницького відділу – театральної, музично-хорової, лекційно-консультаційної, бібліотечної, художньо-графічної, шкільної [11, арк. 7]. Так, музично-хорову секцію очолював К. Стеценко, художній кооперативний музей і бібліо­теку – Павло Тичина. З 8 вересня 1919 р. Г. В. Яструбецький зайняв посаду секретаря видавничого відділу «Дніпросоюзу» [12, арк. 9].

Гнат Васильович брав також активну участь у духовному житті Києва, співпрацював із Вищою Православною Церковною Радою (ВПЦР). Але ця співпраця тривала недовго, бо 5 травня 1920 р. на Пленумі Ради, при обговоренні питання розриву з єпископатом, він єдиний став на захист канонічної позиції, що не допускала самоуправного захоплення храмів і служби в них без дозволу архієреїв [13]. Після цієї суперечки Гнат Яструбець-кий відійшов від діяльності у ВПЦР і повністю зосередився на музично-просвітницькій ниві.

Ще у 1918 р. розпочалася робота зі створення постійно дію­чого хору робітників «Дніпросоюзу». Очолив цей процес хоро­вий інструктор Полікарп Микитович Бігдаш-Бігдашев [14, арк. 1]. 11 березня 1919 р. у великій залі «Дніпросоюзу» (Воло-димирська, 46) відбувся перший концерт, присвячений рокови­нам смерті Тараса Шевченка. Одним із учасників виступу був Г. В. Яструбецький, який виконував басову партію [15]. Упро­довж 1919 р. хор виступив 10 разів [14, арк. 7], переважно у ве­ликій залі «Дніпросоюзу», залі купецького зібрання Києва, Ки­ївському оперному театрі. Протягом 1919—20-х рр. було здійс­нено декілька гастрольних поїздок по містах і селах Київщини та Поділля [11, арк. 343]. На початку 1920 р. музичний колек­тив із аматорського перетворився на професійний.

Улітку того самого року розпочалася підготовка до масш­табного турне Першої мандрівної капели «Дніпросоюзу» (так став називатись хор) по Лівобережній Україні. До складу капе­ли ввійшли хористи «Дніпросоюзу», співаки Київської оперно­го театру, Київського театру музичної драми, хору імені Мико­ли Лисенка, Студентського хору Київського університету та

130

Інших провідних київських хорів – всього 50 хористів та чле­нів адміністрації [11, арк. 61]. Її диригентом і художнім керів­ником було призначено Нестора Городовенка. Посаду головно­го адміністратора капели пропонували Кирилові Стеценку та Олесю Чапківському, але після відмови обох, її зайняв Гнат Яструбецький, який у хоровій капелі рахувався уповноваже­ним «по справам «Дніпросоюзу» [12, арк. 15], одночасно пере­буваючи виконавцем хору.

Турне відбувалося з 12 липня по 2 вересня 1920 р.. Головною його метою була популяризація української народної пісні. З капелою виїхав кореспондент – відомий український пись­менник Степан Васильченко (С. В. Панасенко). Згідно зі стату­том Першої мандрівної капели «Дніпросоюзу», він повинен був вести «щоденник», до якого: «вписується все, що матиме в жит­тю капели видатне значення… Уповноважений, Дірігент, Старо­ста можуть вписувати до щоденника свої нотатки та спостере­ження. Переховує… щоденник Уповноважений» [12, арк. 256].