tvorchist bloku blok oleksandr - Шкільний Всесвіт

Блок! Без нього я не можу представити нашу більшу літературу. Владимир Маяковський писав: «Творчість Олександра Блоку — ціла поетична епоха». Блок як би з’єднує два століття росіянці культури

У ранніх віршах він продовжує традиції інтимної лірики Жуковського, Фета, потім у його поезії з’являються мотиви, родинні віршам Лермонтова:

Я, отрок, запалюю свічі,

Вогонь кадильний бережу,

Вона без думки й без мови

На тім сміється бережуся

Останні добутки перегукуються із творчістю Маяковського й знаменують початок нової поезії:

Устану я в ранок мрячне,

Сонце вдарить влицо.

Ти чи, подруга бажана,

Входиш до мене на ґанок?

Навстіж ворота важкі!

Вітром пахнуло у вікно!

Пісні такі веселі

Нераздавалисъ давно.

Підйом революційного руху на грані двох століть вдихнув у Блоку нові творчі сили. Все частіше й частіше поет звертається до соціальних проблем:

Ще прекрасно сіре небо,

Ще безнадійна сіра далечінь,

Ще нещасні, прохальні хліби, Нікому не жаль, нікому не жаль!

Царське самодержавство в образі пам’ятника Петру I («Мідного вершника») протипоставлено музиці народного протесту. Блок вірить у революцію, придивляється кнароду.

Я вірю: нове століття зійде

Серед всіх нещасних поколінь

Він говорить: «Є Росія, що, вирвавшись із однієї революції, жадібно дивиться в очі інший».

У ці роки поет широко ставить проблему людини, пише — про долі народу:

У голодній і великій неволі:

И день не в день, і рік не вгод.

Коли ж всколосится поле,

Зітхне принижений народ?

Тут звучать некрасовские нотки, некрасовская біль за долю знедоленого народу. Олександр Блок не призиває до відкритої боротьби, але питання, поставлений у категоричній формі, сприймається як заклик. Все просто, ясно, зрозуміло.

У своїй поезії Блок треба від земного до піднесеного. У вірші «Про доблестях, про подвиги, про славу…» поет пише про земну любов, про реальну жінку, що пішла від улюбленого. Улюблена викликає в ліричного героя не гнів, не розчарування, а тривогу за неї долю

Не знаю, де притулок своїй гордині

Ти, мила, ти, ніжна, знайшла…

У віршованому циклі «Вільні думки» Блок пише про велике почуття людини, злитого воєдино з навколишнім світом, із природою. Це злиття з миром, незважаючи на смуток у віршах, шукало виходу в майбутньому. «Якщо ви любите мої вірші, — писав поет, — переборіть у них отрута, прочитайте в них про майбутнє».

Земне серце холоне знову

Але холоднечу я зустрічаю грудьми

Зберігаю я до людей…

Нерозділену любов

Але за любов’ю — зріє гнів,

Росте презренье й желанье

Читати в очах чоловіків і дівши

Печатка забвенья…

У роки, коли жив Блок, у Росії відбувалися більші історичні перетворення. Тонкий художник, що гостро реагує на навколишнє життя, Блок не міг не звернутися до теми Батьківщини:

Русь оперезана ріками

И нетрями оточена,

З болотами й журавлями,

И с мутним поглядом чаклуна

Звертаючись до Росії, поет виражає впевненість: «Не пропадеш, не сгинешь ти».

Олександр Блок — лірик. Тому й осмислення Батьківщини в нього своєрідне, ліричне. Він не спостерігає за нею з боку, а сам є її часткою, відчуває її біль, радується разом з нею:

Росія, убожіючи Росія,

Мені хати сірі твої,

Твої мені пісні вітрові —

Як сльози перші любові

Ліричний герой, що злився воєдино з Батьківщиною, оглядається на минуле, живе її майбутнім: «Усе, що було, усе, що буде, обступило мене: точно ці дні живу я життям всіх часів, живу музыками моєї Батьківщини».

Блок бачив Росію в постійному русі. «Росія — бура», — говорив він

Захід у крові

Із серця кров струменіє

Плач, серце, плач…

Спокою немає! Степова кобилиця

Несеться навскач!

Тема Батьківщини проходить через всю його творчість. Смуток, зневіра, песимістичні ноти в поезії Блоку були викликані усвідомленням тупика, у який зайшов старий мир. Коли поет осмислив зміст прийдешніх змін, у його поезії зазвучали життєстверджуючі ноти, які переросли в гімн Батьківщині. Поет завжди вірив у мир «прекрасний і по — людському простий». Він був упевнений, що «важке треба перебороти, а за ним буде ясний день»:

Нехай душить життя сон важкий,

Пустъ задыхаюсъ у цьому це, —

Бути може, юнак веселий

У прийдешньому скаже про мене:

Простимо угрюмство — хіба це

Прихований двигун його?

Він весь — дитя добра й світла,

Він весь — волі торжество!

Таким Олександра Блоку сприймає нині увесь читаючий світ