tvir na temu pidsluxana rozmova knig u biblioteci tvir na vilnu temu - Шкільний Всесвіт

Може в травні це було, точно сказати не можу… Пам’ятаю, тоді ще дуже яскраве сонце світило й було так пекуче, що неможливо було сидіти спокійно за партою. Навіть учителі дозволяли сидіти як зручно, не намагаючись тримати поставу. Майже в кожного на столі стояла пляшка з водою. Ну й щось мені раптом схотілося вийти. Я, як покладається, підняв руку, отпросился по «справах». Через жару не особливо — те й намагалися тримати учнів у вузді, тому з виходом проблем не було. Я встав і вийшов у коридор. Він здався мені длиннее, ніж звичайно, але особливої уваги не звернув

Я пішов убік бібліотеки. Проходячи повз її двері, вирішив заглянути, привітатися з улюбленим бібліотекарем, а, може, і книгу яку додому взяти. Отут чую голосу: один тонкий і майже писклявий, другий, навпаки, грубий і злегка манірний, начебто виховував когось

Спочатку мені здалося, що це якісь учителі зібралися в бібліотеці й підбирають необхідний до уроку матеріал, але ні імен, ні по батькові, ні обігів я не почув. Мені стало вже не на жарт цікаво. Відкривши двері, я пройшов усередину, але за робочим столом бібліотекаря нікого не було, пройшов далі — нікого. А голосу продовжували щось пояснювати один одному: «А він мене любить, уже не раз брав додому…», «Ну а ти не думав, що він повзрослеет і забуде про тебе?…»…».не ці голоси здалися незнайомими, і я став іти на звук

— Ти ж адже знаєш, що він гарний і читає багато. А скільки разів він забирав мене звідси й читав перед сном, а бувало й таке, що ми разом засипали. — Сказав писклявий голосок

— Я знаю його, він дійсно багато читає, але не будь так упевнений, що він буде щораз тебе брати додому й знову перечитувати. — Грубуватий голос упевнено вимовив ці слова й замовчав

— Не забуде, адже, читаючи мене, він думками подорожує, представляє себе піратом і мандрівником

— Добре, тоді чому він давно вже не заходить і не берет тебе?

— Не знаю, може, він зайнятий… — якось зовсім засмучено пропищав голосок

Я вирішив, що неодмінно повинен довідатися хто це. Просунувся вперед і завмер: я не повірив своїм очам, це розмовляли книги. І не просто книги, а моя улюблена книга про пригоди Синдбада Мореплавця й толстенный словник. Я зрозумів, вони говорили про мене, тому що я зовсім забув про свою улюблену книгу й давно не брав її. А словник я зовсім недавно хотів взяти й всі ніяк не міг дійти до бібліотеки

Я зробив крок. Вони побачили мене й завмерли. Я, було, хотів до них доторкнутися…як відчув чиюсь руку на плечі. Я прокинувся на підлозі в коридорі…я встав і пішов у бібліотеку. Я не забув про вас…