trivoga pro lyudinu na storinkax dobutkiv rosijskix pismennikiv inshi tvori po suchasnij literaturi - Шкільний Всесвіт

Милосердя, «екологія людської душі»… Ці слова почали вже забуватися в наше століття жорстокості й насильства. Але прийшов час, коли ми нарешті — розуміємо, що якщо будемо жити так, як жили раніше, нас очікує катастрофа. І не тільки екологічна, економічна або політична — моральна

Першим забив тривогу Чингиз Айтманов. Його роман «Плаха» пряжа кричав про цьому, але ми, осліплені й приголомшені кількостям, що звалилося на нас, інформації, не помітили нічого, Ні, звичайно, прочитали, здивувалися й звернули увагу: про наркоманів. Виходить, про виразки суспільства, про сучасні проблеми. І тільки набагато пізніше зрозуміли: не тільки про це. «Бога немає — значить усе дозволено», — зовсім як Іван Карамазов міркує Гриша ідеолог кур’єрів «білої смерті». «Усе дозволено» і Обэр — Кандалаву, теж зі злістю кричущий: «Бога немає!». И ідеаліст Авдий Каллистратов програє цю жорстоку сутичку. Він намагається довести, що в життя тільки одна основа — моральність, але його ніхто не хоче почути. Авдий програє життя. Невже він нікому не потрібний тут, у цьому світі й у цьому часі?

И коли повернулися до нас книги Замятіна й Булгакова, Ахматовій і Твардовского стало ясно: про катастрофу, що марить, попереджали давно. Ще коли в страшному тридцять сьомому в катівнях НКВД гинули люди, коли виключали із Союзу письменників Зощенко, коли мали намір, ламанийі всі закони природи, повернути ріки назад…

… Книга Е. Замятіна «Ми» — це антиутопії, ледве було не втілена «доблесно» у реальність. У суспільстві, де всі, аж до інтимних відносин, підлегло розпорядку, людина, втрачає свою індивідуальність, перетворюючись у бездумне й бездушне знаряддя в руках Правителя. Така людина вже не особистість, а всього лише автомат, що виконує чужу волю; биоробот. А найстрашніше — це адже втратити самого себе

Про цю проблему, вирішуючи її трохи в іншому аспекті, говорить і М. Булгаков в «Театральному романі» і «Майстру й Маргариті». У них — тривога про долі людей неординарних, творчих. Вони не просто «гнані в суспільстві серостей, їх фізично знищують, доводять до божевілля або самогубства. Таких людей усе менше й менше. А чим їх менше, тим виразніше деградація суспільства

У світі, де можна запросто вдарити ножем людини тільки тому, що той «не так подивився», дуже просто перетворитися у звіра. Адже людина відрізняється від іншого миру тим, що усвідомлює ціну крові своїх побратимів. Коли ж ми зрозуміємо нарешті, що ми — люди? Що нам дає впевненість у собі в у тім, що ми зможемо вибратися із цієї прірви, у яку завзято продовжуємо котитися?

На ці питання Літературі ще має бути дати відповідь. Поки ж вона підтримує в нас сили й віру. Спасибі їй за це!