tragediya xudozhnika v navkolishnomu sviti london dzhek - Шкільний Всесвіт

(По романі Джека Лондона «Мартін Ідеї»)

Популярність нерідко обертається для письменника не тільки придбаннями, вона веде й до відомих втрат. Виникає небезпека полегшеного й вибіркового сприйняття його досвіду. Складається певний образ, що обоится перше враження, зроблене книгами, але не допомагає, а скоріше заважає зрозуміти його творчість у всій широті й багатогранності. Найчастіше виявляється чудової всього лише одна, і звичайно не сама істотна, сторона творчої індивідуальності майстри

«Ви говорили: «Джек Лондон, гроші, любов, пристрасть», — іронічний рядок Маяковського надзвичайно точно доносить саме той стереотип відносини до американського прозаїка. І тепер, через час, добре видно, що у творчості Лондона бути тільки даниною ілюзіям і не пережило випробувань реальним життям, а що залишилося в Літературі назавжди.

Величезним літературним надбанням для літератури став роман «Мартін Ідеї» — творча вершина Джека Лондона. У радянський час вітчизняні критики не раз намагалися витлумачити роман як викриття продажності буржуазного суспільства, жертвою якого стає перед, що капітулював в остаточному підсумку, його силою герой. Така критика оправданна, але все — таки занадто однозначна й різання. Причини, приведшие Мартіна до життєвої катастрофи, лежать глибше, і справа не в одній лише «капітуляції». Та й чи була вона? Адже Мартін не штампував книгу за книгою, коли видавці брали нарозхват усе, що він пише. Він пішов з життя, зрозумівши, що талант покинув його назавжди.

Зображення законів «успіху» відсунулося на другий план, коли Лондон повною мірою відчув масштаб і значення того образа художника, що він створював. Тему роману письменник сформулював сам: «трагедія одинака, що намагається вселити істину миру».

Драма героя починається не в момент його зустрічі з Руф’ю Морз. Нерозмірність їхніх духовних обріїв занадто очевидна, щоб Руф всерйоз могла впливати на Мартіна, прилучаючи його до своїм вульгарного «ідеалам». У його відносинах з Руф’ю розігрується конфлікт эстетической краси й грубий житейской реальності, що позначиться на подальшій долі героя й стане нерозв’язним протиріччям всього життя

Драма починається тоді, коли Мартін, усвідомивши в собі художника, вирішує зробити мистецтво своєю професією. Молодий письменник треба завітам поета Бриссендена: любити красу заради її самої, служачи їй беззавітно. Але адже творчість неможливо без сприймаючого, без тої самої публіки, що з повною підставою нехтує Бриссенден, а слідом за ним і Мартін. Вся справа в тому, що публіка — це Морзы й имподобные.

На початку творчості — це великий творчий порив, а завершення творчого акту — це мідні труби пекла: дріб’язкова й неварта боротьба з видавцями, блошині укуси критиків і оплевывание шедевра самовдоволеними товстосумами. І Мартін не може вийти із цього порочного кола

Джек Лондон додав цій проблемі «вічне» значення. Адже його герой — художник, що вийшов з народу, а це явище, що стало характерним лише в XX столітті. І сутність цієї драми не вичерпується тим, що Мартіна чекає вбогість і що він витратить весь відпущений йому запас творчих сил, перш ніж до нього прийде визнання. Безсумнівно, він міг би зробити більше й не розплачуватися за кожний свій крок у мистецтві, „г. чи б не приніс у нрго зовсім новий життєвий досвід і своє суворе світовідчування

Жорстокий парадокс долі Мартіна в тім, що з кожної нової переможеної їм вершиною культури, з кожним новим збагненим їм секретом творчості він усе більше віддаляється від того миру, що харчував його творчі сили. Його не зрозуміє португалка, що давала йому крохи, відібрані у власних обірваних дітей, не прочитає його й фабрична робітниця, готова віддати за нього життя. І це зрозуміло, тому що між автором філософського памфлету про Метерлинке й дівчину з народу, за все життя кілька разів побывавшей у дешевих театриках для «плебсу», лежить духовна пропасти

Мартін Иден виявляється серед двох мирів, у порожнечі, ізоляції, і його індивідуалізм — лише неминучий наслідок пережитої їм відчуженості від усіх. Воістину трагедія одинака. Молодий художник ніколи не зможе сидіти почесним гостем на літературних ранках, ловлячи на собі захоплені погляди меценатствующих матрон, і вже не здатний, скинувши накопичений вантаж культури, спуститися до свого миру. Конфлікт, приведший його до загибелі, нерозв’язний, покуда, за словами Уитмена, «великий поет не знайде собі й великої аудиторії». Це не капітуляція. Це справжня мужність щирого, художника