tema zhinochoi chastki v poemi nekrasova komu na rusi zhiti dobre nekrasov mikola - Шкільний Всесвіт

Н. А. Некрасов створив галерею прекрасних жіночих образів. Серед них образ російської селянки Матрены Тимофіївни з поеми «Кому на Русі жити добре». Некрасов показав людину високих моральних якостей, він оспівує її стійкість у життєвих випробуваннях, гордість, достоїнство, турботу про родину, дітей

Частина «Селянка» у поемі й сама більша по обсязі, і написана вона від першої особи: Матрена Тимофіївна сама розповідає про свою долю. У цій розповіді відбилися всі життєві тяготи російської селянки: деспотизм сімейних відносин, розлука із чоловіком, вічні приниження, страждання матері, що втратила сина, матеріальна нестаток: пожежі, падіж худоби, неврожай; погроза залишитися солдаткою. Однак ці випробування не можуть зломити її духу, у них вона зберегла людське достоїнство. Правда, перед силою обставин, створених соціальним укладом того часу, коли «невістка в будинку» була «остання, остання раба», «залякана», «вилаяна», довелося схилити голову й Матрене Тимофіївні. Але вона не приймає як належне такі сімейні відносини, які принижують її, вимагають беззаперечної покори й покірності:

Ходила із гнівом на серце,

А зайвого не мовила

Слівця нікому

Образ Матрены Тимофіївни даний у поемі в динаміку, у розвитку. Так, наприклад, в історії з Демушкой вона спочатку в пориві розпачу готова все стерпеть:

И отут я покорилася,

Я в ноги поклонилася…

Але потім невблаганність «несправедливих суддів», їхню жорстокість народжують у її душі почуття протесту:

У груди в них немає душеньки,

В очах у них немає совісті,

На шиї — немає хреста!

Характер героїні загартовується саме в цих тяжких випробуваннях. Це — жінка великого розуму й серця, самовіддана, вольова, рішуча

Глава «Селянка» майже суцільно побудована на народно — поетичних образах і мотивах. У характеристиці Матрены Тимофіївни широко використовуються фольклорні жанри: пісні, плачі, голосіння. З їхньою допомогою підсилюється емоційне враження, вони допомагають виразити біль і тугу, яскравіше показати, як гірке життя Матрены Тимофіївни

У її мові спостерігається ряд фольклорних особливостей: повтори («поповзом повзе», « шумлять — біжать», «горить і стогне дерево, горять і стогнуть птенчики»), постійні епітети («буйну голову», «світла білого», «горі люте»), синонімічні вираження, слова («удобрили, ухолили», «як зыкнула, як рикнула»), окличні форми при побудові пропозицій, обігу («Ой, матінка, ти де?», «Ой, бідна молодушка!», «Невістка в будинку остання, остання раба!»), народні приказки й прислів’я («Не плюй на розпечене залізо — засичить», «Робочий кінь солому їсть, а. пустопляс — овес «), повторення частки — ся в дієсловах («селяни… разбежалися, заметалися»), достаток уменьшительно — ласкательных слів («матінка», «бледнешеньки», «камушек»); особливий характер порівнянь, пов’язаних із природою, із селянською працею й соціально — побутовими поданнями: «як кішка, я прокралася», «як звір у лісі порыкивал», «врода взята в сонечка, у снігу білизна, у маку губи червоні».

Ці особливості роблять мова Матрены Тимофіївни неповторно індивідуальної, надають їй особливу жвавість, конкретність, емоційність. Разом з тим насиченість приказками, піснями, плачами свідчить про творчий склад її душі, багатстві й силі почуття. Це образ селянки не тільки сильної духом, але й обдарованої, талановитої

Завдяки прилученню до усної народної поезії приватним фактам з життя Матрены Тимофіївни надається узагальнюючий зміст. Пісні, які співає Матрена Тимофіївна, сприймаються як загальновідомі, повсюдні. Їх знають і «хором» підхоплюють мандрівники, що «проміряли полцарства». Розповідь Матрены Тимофіївни про своє життя — це й розповідь про долю будь — якої селянки, багатостраждальної російської жінки. Та й сама частина названа не по ім’ю Матрены Тимофіївни, а просто «Селянка». Цим підкреслюється те, що доля Матрены Тимофіївни зовсім не виключення із правил, а доля мільйонів таких же росіян селянок