tema vijni v liriku oleksandra tvardovskogo tvardovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

Почуття зобов’язання живих перед полеглими, неможливості забуття всього що происшли — основні мотиви військової лірики А. Твардовского. «Я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скільки я недораховуюся… скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живі. Це була частина мене», — писав поет

«Я вбитий під Ржевом» — вірш, написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовскому найбільш відповідній ідеї вірша — єдності живих і полеглих. Загиблий солдат бачить себе лише «часткою народного цілого», і його хвилює, як і всіх, чиї «очі померкли», усе, що свершилось потім, після нього. Боязка надія на те, що «здійсниться слово клятви святий», виростає в міцну віру: нарешті — те потоптана «міцність вражої землі,, настав довгоочікуваний День Перемоги

Він був від плеча до плеча нагороджений,

Але є чи така нагорода,

Що вислужив, виходив, вистраждав він?

— Мабуть, що немає. І не треба!

Простий факт, переданий поетові старим знайомим про бої на вулицях Полтави, послужив Твардовскому матеріалом для створення маленької новели «Розповідь танкіста». Поет не просто переказав почуте від майора Архипова, але й відчув себе учасником описуваної події й взяв на себе частина провини ліричного героя за те, що забув запитати ім’я хлопчика

Вірш «Я знаю, ніякої моєї провини…, — лаконічне й пронизливе. Воно побудовано як ліричний монолог, де настрій коливається між двома почуттями: з одного боку, автор переконує себе у своїй повній невинності перед полеглими на полях Великої Вітчизняної війни, з інший же — в останньому рядку пробивається те покаянне відчуття своєї провини, що властиво всім совісним людям. Троєкратний повтор частки «все — таки», що виражає сумнів, виводить на поверхню далеко сховане почуття не затихаючої згодом болю. «Я» — живий і інші — мертві — от основний конфлікт вірша, так і не дозволений у фіналі. Многоточие означає ще й те, що внутрішній монолог не припинений, що ще не раз ліричний герой буде сам із собою вести цю болісну розмову. Вірш відрізняє лексична простота, відсутність яких — небудь образотворчих ефектів

Поема «Василь Теркин» у жанровому відношенні — вільне оповідання — хроніка («Книга про бійця, без початку, без кінця…»), що охоплює всю історію війни — від трагічного відступу до Перемоги. Глави поеми пов’язані з різними подіями війни: «На привалі», «Перед боєм», «Переправа», «Гармонь», «У настанні», «На Дніпру».

В основі поеми — образ головного героя — рядового Василя Теркина. Реального прототипу в нього немає. Це збірний образ, що з’єднує в собі типові риси духовного вигляду й характеру звичайного російського солдата. Теркин — хто ж він такий? Скажемо відверто: Просто хлопець сам собою. Він звичайний. Втім, хлопець хоч куди, Хлопець у цьому роді В кожній роті є завжди, Так до у кожному взводі

Образ Теркина має фольклорних корінь, це «богатир, сажень у плечах», «веселун», «людина колишній». За ілюзією простацтва, балясів, бешкетництва ховаються моральна чуйність і почуття сыновнего боргу перед Батьківщиною, здатність без фрази й пози зробити подвиг у кожній момент

Подвиг солдата на війні показані Твардовским як щоденна й тяжка ратна праця й бій, і перехід на нові позиції, і нічліг в окопі або прямо на землі, «заслонясь від смерті чорною тільки власною спиною.,.». А герой, що робить цей подвиг, — звичайний, простий солдат:

Людина простої закваски,

Що в бої не далекий побоювання…

Те серйозний, те потішний,

Він іде — святий і грішний…

В образі Теркина Твардовский зображує кращі риси російського характеру — сміливість, завзятість, спритність, оптимізм і величезну відданість своєї рідної землі

Мати — Земля рідна наша,

У дні лиха й у дні перемог

Немає тебе світлішай і краше,

И желанней серцю немає…

Саме в захисті Батьківщини, життя на землі полягає справедливість народної Вітчизняної війни: «Бій іде святий і правий, смертний бій не заради слави — заради життя на землі».