tema tvorchosti v romani bulgakova majster i margarita bulgakov - Шкільний Всесвіт

«Майстер і Маргарита» є лірико — філософська поема в прозі про любов і моральний борг, про нелюдськість зла, про щиру творчість, що завжди є подоланням нелюдськості, поривом до світла й добра, твердженням істини, без якої людство не може існувати

Справжній творець, Майстер, не повинен нікому й нічому підкорятися. Він повинен жити з відчуттям внутрішньої волі, тому що саме несвобода породжує зло в різних його іпостасях, а добро народжується волею

Герой роману — Майстер живе в Москві 20 — 30 — х років. Це час будівництва соціалізму, сліпої віри в правильність політики уряду, страху перед ним, час створення «нової літератури». Сам М. А. Булгаков уважав самообманом самозвану «нову літературу», до якої відносили себе пролетписатели, він говорив, що будь — яке мистецтво завжди «ново», неповторно й у той же час вічно. І хоча більшовики винятково заважали Булгакову писати, друкувати, ставити на сцені свої добутки, але вони не змогли перешкодити йому почувати себе Майстрами

Шлях у творчості героя М. А. Булгакова тернистий, як і шлях самого письменника, але він чесний, добрий, він пише роман про Понтія й Пілата, фокусирующий у собі протиріччя, які зобов’язані вирішити звий життям всі наступні покоління людей, кожна мисляча й страждаюча особистість. У його романі живе віра в непорушний моральний закон, що укладений усередині людини й не повинен залежати від релігійного жаху перед прийдешньою відплатою. Духовний мир Майстра розкривається такими гарними, високими словами, як «любов», «доля», «троянди», «місячне світло». І от він стикається з реаліями життя, насамперед літературної. Адже їм написаний роман, він повинен знайти свого читача. Словом «жах» супроводжуються спогади Майстра про входження в «мир літератури».

Цим миром правлять Берліоз, критики Латунский і Ариман, літератор Мстислав Лаврович, секретар редакції Лапешникова, що вони прикрилися і яка, «намагаючись не попадати своїми очами» в очі Майстра, повідомила, що «питання про надрукування роману «відпадає»». Але якби роман тільки не надрукували. Чесного, вільного в польоті думки письменника почали труїти критичними статтями, пропонується «ударити», і міцно вдарити по пилатчине й тім богомазі, що здумав протягти (знову це прокляте слово!) її до друку. «Що ж так дратувало всіх цих писак? А те що Майстер не схожий на них: не так мислить, не те почуває, говорить, що думає, на відміну від критиків, які «говорять не те, що хочуть сказати». Вони невільники свого часу, всі мешканці «негарної квартири», де «два роки тому назад почалися непояснені події: із цієї квартири люди почали безвісти зникати». Люди «зникали», кімнати їх чомусь виявлялися «запечатаними». А ті, що ще не зникли, не дарма повні побоювань, як Степу Лиходіїв або той же сусід Маргарити, Микола Іванович: «Нас почує хто — небудь…» У всій Москві є лише один заклад, де люди розкріпачуються, стають самі собою. Це клініка Стравінського, божевільний будинок. Тільки тут вони позбуваються від мар несвободи. Не випадково поет Іван Бездомний саме тут виліковує від берлиозовых догматичних наставлянь і свого занудотного віршомазництва. Саме тут він зустрічається з Майстром і стає його духовним і ідейним спадкоємцем. А Майстер? Чому він сюди потрапив? Хіба він був не вільний? Ні, але їм опанувало розпач, потрібно було боротися зі сформованими обставинами, захистити свій утвір. Але в Майстра на це не вистачило сил. І от рукопис спалений. У жовтні до її автора «постукали»… А коли в січні він повернувся «у тім же самому пальто, але з обірваними ґудзиками», у його квартирі вже жив Алоизий Могарыч, провокатор і донощик, прямий нащадок Іуди з Кариафа. «Холод і страх стали постійними супутниками Майстра. І нічого іншого не залишалося йому, як іти здаватися в божевільний будинок».

Несвобода перемогла волю? А як інакше могло бути в ті дні? Зробивши Майстра переможцем, Булгаков порушив би закони художньої творчості, змінив би почуттю реалізму. Але, перемігши, тиранія неправди, насильства, боягузтва неспроможна виявилася знищити, розтоптати те, чим була повна душа Майстрів. Так, герой виявив слабість, не зумів боротися з режимом, однак на уклін до своїх душителів не пішов, пощади не попросив. Зволів інше. «Коли люди зовсім пограбовані, як ми з тобою, — говорить Майстер, — вони шукають порятунки в потойбічної сили! Ну що ж, згодний шукати там». Потойбічна сила дозволила йому не тільки відчути свою волю, але й відчути неї з особливої, недоступної в реальному житті повнотою: знайти учня, свого послідовника, одержати право звільнити від вічних борошн Понтія Пілата

Отже, Майстер вознагражден за свої страждання, йому даровані вічний спокій і безсмертя. Він не має сил фізично боротися зі злом, але його роман — це вже подвиг, тому що несе людям віру в добро, справедливість, любов, людяність і протистоїть злу й насильству. У цьому й полягає призначення сьогодення творця