tema prirechenosti burzhuaznogo miru bunin ivan - Шкільний Всесвіт

Розповідь «Пан із Сан — Франциско» побудований на враженнях Буніна з подорожей по закордонних країнах між 1905 і 1914 роками. А з’явилася ця розповідь в 1915 році

Іван Олексійович Бунін розповідає про життя людей буржуазії, яким за гроші доступно майже все: автомобільні й вітрильні перегони, рулетка, стрілянина, бій биків, перебування в будь — якій країні миру. Величезна «Атлантида», на якій подорожує мільйонер, є моделлю капіталістичного суспільства. На нижніх поверхах перебувають робітники, на верхніх — заможні люди, від яких залежать «… фасон смокінгів і міцність тронів, і оголошення воєн, і добробут готелів». Тут читач почуває іронію автора, що пояснює, що війна й готелі — рівноправні явища, що приносять доходи

До подорожі пан із Сан — Франциско «…не жив, а лише існував, щоправда, дуже непогано, але все — таки покладаючи всі надії на майбутнє. Він працював не покладаючи рук, китайці, яких він виписував до себе на роботи цілими тисячами, добре знали, що це значить!..»

Бунін приводить думку, що влада й гроші всіх «постригли під одну гребінку», що у всіх туристів немає власних смаків, бажань. Всі вони одягнені в «фланелеві піжами»; сплять, їдять, гуляють в один час. Головна подія дня — обід, вино, танці, музика. Бунін відкриває читачеві й життя обслуговуючого персоналу: слуг, робітників, вахтових

Імена пана із Сан — Франциско, його дочки, дружини й інших персонажів не названі, щоб підкреслити типовість цих людей. Бунін проводить думку, що сила цих людей базується на грошах. Цей задум підсилюється інсценівкою любові витонченої закоханої пари, найнятої Ллойдом «…грати в любов за гарні гроші…».

Пан із Сан — Франциско може багато чого, але не в силах купити любов для своєї дочки. Бунін намічає риси духовного й фізичного виродження. Дочка пана із Сан — Франциско хвороблива й худа. «Принц зовсім негарний собою». Він має непомірно більшу голову й малюсінькі вуха. Але дівчина захоплюється принцом, тому що «…не важливо, що саме будить дівочу душу — чи гроші, чи слава, знатність роду…». Тобто, властиво, любові й не було

Яскравими фарбами зображує Іван Олексійович Італію, Неаполь, Капрі, багатства природи, міське життя. Пан із Сан — Франциско вдається у відчай від непривабливої панорами халуп у дощ, але думки про вбогість у цих старих домішках йому не приходять вголову.

Кілька сторінок тексту розповіді присвячено опису розпорядку дня на пароплаві й у готелях Неаполя, Капрі. Бунін проводить думку, що влада й гроші нівелювали смаки

Розповідь поступово підводить читача до розуміння невідворотності загибелі встановленого порядку. Епіграф, шторм в океані, смерть пана показують це. В описі його смерті Бунін не вказує на що — небудь значне, навмисно розтягує опис «лову» запонки. Зворотна подорож померлий багатий американець проробляє вже втрюме.

Смерть пана ділить розповідь на дві частини. Коридорний Луиджи тепер знущається з пана, копіюючи його манери

Автор порівнює капіталістів з Тиберием, військовим диктатом рабовласницької держави

Але в розповіді є такі образи, у яких читач розуміє авторське відношення до життя. Знатним натурам, подібним до пана із Сан — Франциско, протипоставлений старий — човняр Лоренцо, що задовольняється декількома лірами на їжу. Лоренцо рисується Буніним щасливим і повним життя

При проході Гибралтару згадується Диявол. «Диявол був величезний, як стрімчак…»

Автор нагнітає тривожний відтінок на тривалий бенкет багатіїв. Закохана пара знову на кораблі, але як же їй знудило зображувати любов!

Розповідь Івана Олексійовича Буніна «Пан із Сан — Франциско» підводить читача до думки про неможливість щастя для людини