tema malenkoi lyudini u romani fedora dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Тема «маленької людини» є однієї із центральних тем у Російській літературі. Її зачіпали у своїх добутках і Пушкін («Мідний вершник»), і Толстой, і Чехов. Продовжуючи традиції російської літератури, особливо Гоголя, Достоєвський з болем і любов’ю пише про «маленьку людину», що живе в холодному й жорстокому світі. Сам письменник помітив: «Всі ми вийшли з “Шинелі” Гоголя».

Тема «маленької людини», «принижен і ображених» особливо сильно пролунала в романі Достоєвського «Злочин і покарання». Одну за іншою розкриває письменник перед нами картини безпросвітної вбогості

От кидається з мосту жінка, «з жовтою, довгастою випитою особою й запалими очами». От іде по вулиці п’яна збезчещена дівчинка, а за нею треба жирний франт, що явно полює за нею. Співається й кінчає із собою колишній чиновник Мармеладов, якому «нікуди йти» у житті. Змучена вбогістю, гине від сухоти його дружина, Катерина Іванівна. Соня йде на вулицю торгувати своїм тілом

Достоєвський підкреслює владу середовища над людиною. Побутові дріб’язки стають у письменника цілою системою характеристик. Варто тільки згадати, у яких умовах доводиться жити «маленьким людям», і стає зрозуміло, чому вони такі забиті й принижені. Розкольників живе в комнатке з п’ятьома кутами, схожої на труну. Житло Соні — самотня кімната з дивним гострим кутом. Брудні й жахливі трактири, у яких під лементи п’яних можна почути страшні визнання знедолених людей

Крім того, Достоєвський не просто зображує нещастя «маленької людини», але й розкриває суперечливість його внутрішнього миру. Достоєвський був першим, хто викликав таку жалість до «приниженим і ображеним» і хто безжалісно показав з’єднання в цих людях добра й зла. Дуже характерний щодо цього образ Мармеладова. З одного боку, не можна не випробовувати співчуття до цієї бідної й змученої людини, задавленій нестатком. Але Достоєвський не обмежується зворушливим співчуттям до «маленької людини». Сам Мармеладов зізнається, що його пияцтво остаточно погубило його родину, що старша дочка змушена, була піти на панель і що родина годується, а він п’є саме на ці «брудні» гроші

Суперечлива й фігура його дружини Катерини Іванівни. Вона старанно зберігає спогади про благополучне дитинство, про своє навчання в гімназії, де танцювала на балі. Вона вся віддалася прагненню не допустити остаточного падіння, але нерідну дочку все — таки послала займатися проституцією й теж приймає ці гроші. Катерина Іванівна своєю гординею прагнути вкритися від очевидної істини: її будинок розорений, а молодші діти, можливо, повторять долю Сонечки.

Важка доля й родини Раскольникова. Його сестра Дуня, бажаючи допомогти братові, служить гувернанткою в циніка Свидригайлова й готова вийти заміж за багатія Лужина, до якого випробовує почуття відрази

Метається по божевільному місту герой Достоєвського Розкольників і бачить тільки бруд, горе й сльози. Це місто настільки нелюдське, що здається навіть маренням безумця, а не реальною столицею Росії. Тому не випадковий і сон Раскольникова перед злочином: п’яний хлопець під регіт юрби на смерть забиває маленьку, худу клячонку. Цей мир страшний і твердий, у ньому панують убогість і порок. Саме ця клячонка стає символом всіх «принижених і ображених», всіх «маленький людей» на сторінках, над якими глумляться й потішаються сильні миру цього — Свидригайлов, Лужин і имподобные.

Але Достоєвський не обмежується цим твердженням. Він відзначає, що саме в головах принижен і ображених народжуються болісні думки про своє положення. Серед цих «бідних людей» Достоєвський знаходить суперечливих, глибоких і сильних особистостей, які в силу деяких обставин життя заплуталися в собі й у людях. Безумовно, найбільш розробленим з них є характер самого Раскольникова, чия збуджена свідомість створила суперечним християнським законам теорію

Характерно, що одна із самих «принижена й ображених» — Соня Мармеладова — знаходить вихід з, здавалося б, абсолютного тупика життя. Не вивчаючи книг по філософії, а просто по заклику серця вона знаходить відповідь на ті питання, які мучать філософа’студента Раскольникова.

Ф. М. Достоєвський створив яскраве полотно безмірних людських борошн, страждання й горя. Пильно вдивляючись у душу «маленької людини», він відкрив у ній покладу щиросердечної щедрості й краси, не зломлені найтяжкими умовами життя. І це було новим словом не тільки в росіянці, але й у світовій Літературі