tema lyubovi v romani turgenyeva dvoryanske gnizdo turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

У романі «Дворянське гніздо» велике місце автор приділяє темі любові, тому що це почуття допомагає висвітити всі кращі якості героїв, побачити головне в їхніх характерах, зрозуміти їхню душу. Любов зображена Тургенєвим як саме прекрасне, світле й чисте почуття, що будить у людях все краще. У цьому романі, як у жодному іншому романі Тургенєва, любові героїв присвячені самі зворушливі, романтичні, піднесені сторінки роману

Любов Лаврецкого й Лізи Калитиной проявляється не відразу, вона підступає до них поволі, через багато міркувань і сумніви, а потім раптово обрушується на них своєю нескоримою силою. Лаврецкий, що випробував багато чого на своєму столітті: і захоплення, і розчарування, і втрату всіх життєвих цілей, — спочатку просто любується Лізою, її безвинністю, чистотою, безпосередністю, щирістю — всіма тими якостями, які відсутні у Варвари Павлівни, лицемірної, розпусної дружини Лаврецкого, що кинула його. Ліза близька йому за духом: «Трапляється іноді, що два вже знайомих, але не близьких один одному чоловік раптово й швидко зближаються протягом декількох митей, — і свідомість цього зближення негайно виражається в їхніх поглядах, у їх дружелюбних і тихих усмішках, у самих їхніх рухах. Саме це трапилося з Лаврецким і Лізою». Вони багато розмовляють і розуміють, що в них дуже багато загального. Лаврецкий серйозно ставиться до життя, до інших людей, до Росії, Ліза теж глибока й сильна дівчина, що має власні ідеали й переконання. На думку Лема, учителі музики Лізи, вона «дівиця справедлива, серйозна, з піднесеними почуттями». За Лізою доглядає парубок, столичний чиновник із прекрасним майбутнім. Мати Лізи була б рада віддати її заміж за нього, вона вважає це прекрасною партією для Лізи. Але Ліза не може любити його, вона почуває фальш у його відношенні до неї, Паншин — людина поверхневий, вона цінує в людях зовнішній блиск, а не глибину почуттів. Подальші події роману підтверджують цю думку Опаншине.

Тільки коли Лаврецкий одержує звістку про кончину в Парижу своєї дружини, він починає допускати думка про особисте щастя. Тургенєв у своїй улюбленій манері не описує почуття людини, що освободились від сорому й приниження, він використовує прийом «таємної психології», зображуючи переживання своїх героїв через рухи, жести, міміку. Після того як Лаврецкий прочитав звістку про смерть дружини, вона «одягся, вийшов у сад і до самого ранку ходив взад і вперед усе по одній алеї». Через якийсь час Лаврецкий переконується в тім, що любить Лізу. Він не радий цьому почуттю, тому що він уже випробовував його, і воно принесло йому тільки розчарування. Він намагається знайти підтвердження звістки про смерть дружини, його мучить невизначеність. А любов до Лізи все росте: «Він любив не як хлопчик, не личить йому було зітхати й нудитися, та й сама Ліза не такого роду почуття збуджувала; але любов на всякий вік має свої страданья, — і він випробував їх цілком». Почуття героїв автор передає через описи природи, що особливо прекрасний перед їхнім поясненням: «У кожного з них серце росло в груди, і нічого для них не пропадало: для них співав соловей, і зірки горіли, і дерева тихо шепотіли, заколисані й сном, і млістю літа, і теплом». Сцена освідчення в коханні Лаврецкого й Лізи написана Тургенєвим дивно поэтично й зворушливо, автор знаходить найпростіші й у той же час самі ніжні слова для вираження почуттів героїв. Лаврецкий бродить уночі навколо будинку Лізи, дивиться на її вікно, у якому горить свіча: «Лаврецкий нічого не думав, нічого не чекав; йому приємно було почувати себе поблизу Лізи, сидіти в її саду на ослоні, де й вона сиділа не один раз…» У цей час Ліза виходить у сад, начебто почуваючи, що там Лаврецкий: «У білому платті, з нерозплетеними косами по плечах, вона тихенько підійшла до стола, нагнулася над ним, поставила свічку й чогось пошукала; потім, обернувшись особою до саду, вона наблизилася до розкритих дверей і, вся біла, легка, струнка, зупинилася на порозі». Відбувається освідчення в коханні, після якого Лаврецкого переповняє щастя: «Раптом йому почудилось, що в повітрі над його головою розлилися якісь чудові, торжествуючі звуки; він зупинився: звуки загриміли ще великолепней; співучим, сильним потоком струменіли вони, — і в них, здавалося, говорило й співало все його щастя». Це була музика, що склав Лем, і вона повністю відповідала настрою Лаврецкого: «Давно Лаврецкий не чув нічого подібного: солодка, жагуча мелодія з першого звуку охоплювала серце; вона вся сіяла, вся нудилася натхненням, щастям, красотою, вона росла й танула; вона стосувалася всього, що є на землі дорогого, таємного, святого; вона дихала безсмертним смутком і йшла вмирати в небеса». Музика передвіщає трагічні події в житті героїв: звістка про смерть дружини Лаврецкого виявляється помилковим, Варвара Павлівна вертається до Лаврецкому, тому що залишилася без грошей

Лаврецкий стоїчно переносить ця подія, вона покірний долі, але його тривожить, що буде з Лізою, адже він розуміє, яке їй, що вперше полюбила, пережити таке. Від страшного розпачу її рятує глибока, беззавітна віра в Бога. Ліза йде в монастир, бажаючи лише одного — щоб Лаврецкий простив свою дружину. Лаврецкий простив, але життя його закінчилася, воно занадто сильно любив Лізу, щоб ще раз почати все спочатку із дружиною. Наприкінці роману Лаврецкий, далеко не стара людина, виглядає старим, він і відчуває себе людиною, що віджила своє століття. Але любов героїв на цьому не закінчилася. Це те почуття, що вони пронесуть через все життя. Остання зустріч Лаврецкого й Лізи свідчить про це. «Говорять, Лаврецкий відвідав той віддалений монастир, куди зникла Ліза, — побачив неї. Перебираючись із криласу на крилас, вона пройшла близько повз нього, пройшла рівної, квапливо — смиренною ходою черниці — і не глянула на нього; тільки вії зверненого до нього ока мало — мало здригнулися, тільки ще нижче нахилила вона своя схудла особа — і пальці стислих рук, перевиті четками, ще міцніше пригорнулися друг до друга». Вона не забула свою любов, не розлюбила Лаврецкого, і її відхід у монастир це підтверджує. А Паншин, що так демонстрував свою любов до Лізи, повністю підпав під чари Варвари Павлівни й став її рабом

Історія любові в романі И. С. Тургенєва «Дворянське гніздо» дуже трагична й у той же час прекрасна, прекрасна тому, що це почуття непідвласне ні часу, ні обставинам життя, воно допомагають людині піднятися над навколишньою його вульгарністю й щоденністю, це почуття облагороджує й робить людини людиною